Якщо чуєте - слухайте.
Дзвоню подрузі. Вона - журналіст, вона може допомогти з однією справою.
- Привіт, Лілю, - кажу їй.
- Які люди, - дивується й театрально сердиться вона, - чого це ви вирішили приділити нам, недолугим, крихту своєї королівської уваги?
Це вона ображається, що я давно не дзвонила. Вона частенько ображається - бо я рідко дзвоню.
- Лілю, - кажу я, - мені потрібна допомога.
- Ну, це я зрозуміла, - відповідає вона, - навіщо ж іще вашій величності мені телефонувати?
- Це терміново, - кажу я.
- Що, знову Апокаліпсис? - питає вона.
- Знову? - перепитую я.
Коли вже встиг відбутися перший Апокаліпсис? І коли я встигла віддзвонитися з цього приводу їй?
- Ти диви! Воно вже навіть не пам’ятає, як я врятувала його від звільнення! - остаточно обурюється вона.
- А, ти про той Апокаліпсис, - згадую я.
Ну, було таке. Ну, зробила вона якось за мене доповідь для семінару. Але ж Апокаліпсис… Якось надто голосно сказано… Втім, пригадую - це я сама сказала. Я завжди полюбляла перебільшувати. Особливо, коли мені потрібна була чиясь допомога.
- Коротше, - кажу я, - то було тренування, а тепер - справжній Апокаліпсис.
- Ну-ну, - всміхається вона у слухавку.
- Мені потрібен перелік ЗМІ, - повідомляю я.
- Яких? - зітхає Ліля. Вона вже зрозуміла, що виба чень від мене не дочекається і що я просто так не від чеп люся.
- Усіх, - відповідаю я.
- Ги-ги, - каже Ліля, - дуже смішно.
- Я не жартую. Мені потрібні усі ЗМІ по Україні.
- А я вже злякалася, що ти про весь світ питаєш! - знущається.
- Коли зможеш зробити?
- Що мені за це буде?
Вона ненавидить прибирати у хаті.
- Приберу в твоїй халупі, - відповідаю я. Брешу?
Можливо…
- Цікава пропозиція…
Чую - вона замислилася. Таки цікава пропозиція.
Можна сказати, вигідна.
- А на коли тобі воно треба? - питає нарешті Ліля.
- Як завжди, на вчора.
- Дай мені два дні, - каже вона, - подивляюся, що можна зробити. Повний перелік не обіцяю, але зроблю максимально наближено до ідеалу.
- Постарайся, - прохаю я.
- Кину на мило, - каже Ліля.
- Ні, - лякаюся я, - ні, ні, на мило не треба. Продиктуєш. Або, знаєш що, роздрукуй, а я заїду до тебе й заберу.
Заразом і поприбираю…
Ех, думаю я, тепер прибирати таки доведеться. Чого тільки не зробиш, аби переконатись у відсутності параної…
Збираюся спати. Перед цим визираю у вікно. Вже за звичкою. Щовечора шукаю під домом невідомо кого.
Щовечора не знаходжу. Заспокоююсь - і йду спати. Це вже, пробачте, симптом. Ті, з ким я продовжила війну, яку розпочав Ізя, навряд чи будуть стояти під вікнами…
Так, це симптом.
Утім, може, параноя - це вже не так і страшно? У багатьох великих людей була параноя… О, а ось і манія величі… Привіт-привіт… Що сказав би про все це Ізя? Ізя сказав би - не вір. Не вір ані знайомим, ані незнайомцям, ані друзям, ані собі, вір лише доведеним фактам, лише причиново-наслідковими зв’язками, лише логічним вис - новкам і підтвердженим теоріям. Отже, Ізю, у твою теорію щодо них та їхньої всесвітньої змови я теж вірити не можу.
Це ж непідтверджена теорія…
Мені не вистачає тебе, Ізю. Де ти? Я не вірю у твою смерть (попри те, що вона - факт настільки підтверджений, що далі нема куди). Ти інсценував її. Ти лежав у труні, білий та мовчазний, і подумки реготав над нами.
Ти прикидався, що не дихаєш, а насправді твій подих перехоплювало від стримуваного сміху. Цікаво, як ти виліз із домовини? Як ти це зробив, хитрюго?
4. Олекса
Й ого звуть Олекса. Він - володар голлівудської посмішки і дівочих сердець нашого офісу. Він - іще одна фігня, через яку мене не люблять дівчата. Бо він цікавиться мною.
Я ніяк не можу зрозуміти, чому саме мене він намагається витягти на каву й цигарку під час обідньої перерви, чому саме мені заважає працювати, займаючи своєю доволі спортивною гепою стілець для відвідувачів. Чи я просто так йому подобаюся? Чи на нього діє моє напівсвідоме застосування НЛП-технологій? Чи він таки один із них?
У нього випрасувані речі (навіть джинси), розкута хода й ванільно-солодкі парфуми. Він трохи схожий на ляльку, трохи - на якогось актора. На якого? Не можу згадати прізвище - дається взнаки моя зневага до телебачення й преси.
- То у що ти віриш?
Чергова обідня перерва. Містер Голлівуд сидить навпроти, я отримую денну порцію його позитивної енергетики й погрозливих поглядів колег. Боюся, колись ці сучки зберуться разом і зроблять мені якусь гидоту. Треба буде поспілкуватися з ними, попрацювати з ними на предмет зміни ставлення до моєї особи. Зачаклувати.