Ім'я християнинові надається один-єдиний раз. У Русі-Україні домонгольської доби, як ввважають історики церкви, надання імені відбувалося на 8-й день життя немовляти, а сам обряд хрещення – на 40-й день. Саме так охрестили одного з перших українських святих – Феодосія Печерського. І лише за надзвичайних обставин – наприклад: при охрещенні помилково була визначена стать немовляти, немовля виявилося гермафродитом; замість канонічного імені священик помилково назвав немовля загальною назвою на зразок стратилат, тривун, синклітик, апепсія, стратиг тощо, які фігурують у місяцесловах як прикладки до власних імен святих, – церковні канони дозволяють надати охрещеному нове, «правильне» ім'я.
Церковні канони християн як східного, так і західного обряду передбачають також зміну імені при постригу в чернечий чин, яка символізує смерть світської людини та народження богопосвяченої особи – монаха чи монахині. Вибір імені для монаха має різні звичаї в різних чернечих об'єднаннях та орденах: часто його здійснює ігумен монастиря, зважаючи при цьому на характер, чесноти тощо майбутнього монаха чи монахині, при цьому, як правило, намагаються дотриматися принципу, щоб нове ім'я монаха починалось на ту ж літеру, що й колишнє світське. Мабуть, зважаючи на цей звичай ще у IX столітті солунянин Костянтин Філософ постригся у монахи під іменем Кирило; а Іван Огієнко уже у XX столітті став митрополитом Іларіоном. За цим давнім звичаєм добирав собі чернече ім'я Казимир Шептицький, який став монахом-студитом Климентієм. Однак, на нашу думку, мотивом вибору чернечого імені Климентій для Шептицького-молодшого став ще й той факт, що це ім'я мав третій папа римський Климентій, який одним із перших проповідував християнство у кінці І століття після Р. X. на теренах сучасної України і тут був страчений. До витоків християнства на українських землях треба, очевидно, вдаватися, щоб пояснити вибір чернечого імені для старшого брата Климентія – Романа Шептицького, який відомий більше як Андрей Шептицький. Чернече ім'я видатного релігійного та культурно-громадського діяча, мабуть, не випадково співзвучне з іменем Андрія Первозваного, Христового апостола, що, за переказами, особисто відвідав місцевість, де згодом був заснований Київ, та пророкував йому славне християнське майбутнє.
Репертуар християнських імен, а головне – багаті традиції, пов'язані з їх адаптацією, присвоєнням та функціонуванням, що зросли та глибоко вкоренилися в українській духовній культурі, засвідчують їх християнську природу. Самобутній український християнський іменник був одним із чинників, що перешкоджав денаціоналізації українців у часи бездержавності.
Імена українців нової доби
Новітній період в історії власних імен українців розпочинається в кінці XVIII – на початку XIX століття. Під натиском нових капіталістичних суспільно-економічних відносин, через зростання впливу секуляризаційних процесів, породжених Французькою революцією, а також завдяки активізації національного відродження слов'янських народів вплив церкви на функціонування імен, християнських за своїм походженням, слабшає. Власне, церква ще певний час і надалі самочинно визначає склад та форму імен українців, що побутують у церковній документації, проте для кожної особи все важливішою стає запис її імені в офіційних, державних документах. Саме у цей час для забезпечення однозначної ідентифікації особи-громадянина і запроваджуються прізвища, які й стають основним, стрижневим офіційним компонентом найменування громадянина. У позацерковних сферах християнські імена щораз більше втрачають питому християнську сутність, вони переосмислюються, трансформуються із основного та єдиного іменування особи-християнина в неосновний компонент іменування особи-громадянина. Разом з тим тогочасні українські інтелектуали добре усвідомлювали цінність самобутньої культурно-історичної інформації, акумульованої іменами, їх величезні можливості при національній ідентифікації особи. Тому до традиційних християнських імен українців усе частіше виявляють інтерес мовознавці, лексикографи, історики, письменники – словом, усі, хто усвідомив величезний культурний потенціал імені, здатний увиразнити національну самобутність їх носіїв. Саме так розпочався процес творення національного іменника українців, основою якого стали українські християнські імена.