Проте не такі легковажні дивацтва визначають обличчя сучасного реєстру імен українців. Лише повага до апробованих часом національних та сімейних традицій, в тому числі й щодо запозичених імен, використання потужного потенціалу українського іменника мають бути надійною платформою для розвитку імен українців у сучасному глобалізованому світі.
Офіційні й розмовні варіанти імен
Прикметною рисою власного особового імені є те, що в мовленні воно часто змінює свою форму, тобто виступає у різних варіантах. У сучасній українській мові популярні імена мають по сто, двісті, а окремі навіть більше трьохсот варіантів: Федір, Федор, Хведір, Педір, Ведір, Хведор, Федько, Хведько, Федур, Федорко, Федорище, Федорисько, Федь, Федик, Федунь, Федуньчик, Фесь, Фесъко, Хвесько та багато інших. При цьому варіант від варіанта може відрізнятися формою, тобто звуковим, морфемним складом, особливостями відмінювання, а також територією і часом вживання, сферою функціонування.
За сферою функціонування сучасні варіанти імен українців поділяються на офіційні та розмовні. Офіційним вважається емоційно нейтральний варіант імені. Його використовують у ділових паперах (метрика, паспорт, атестат, диплом, реєстр виборців тощо). Неофіційний, розмовний, варіант імені – це, як правило, похідне, стилістично марковане утворення, що функціонує в літературно-художньому, побутовому, в тому числі діалектному мовленні. Наприклад: Андрійко, Андрусь, Андрусик, Андрух, Андріїще, Анді; Борисик, Бориско, Боря; Волъга, Олечка, Олюня, Ляля; Люлія, Юлька, Люлъця тощо.
У наш час існує кілька критеріїв розмежування українських офіційних і розмовних варіантів:
1. Структурний. Форма офіційних варіантів імен, тобто їх звуковий та морфемний склад, має відповідати сучасним нормам української літературної мови. Розмовні варіанти імен можуть мати у своїй структурі діалектні риси або архаїчні ознаки. Наприклад: офіційні Андрій, Микола, Федір; розмовні Гандрій, Микула, Феодор, Хведір, Федур, Федорейко та ін.
2. Емоційно-оцінний. Офіційні варіанти імен не повинні мати емоційного забарвлення, тобто вони не можуть виражати ставлення мовця (позитивне чи негативне) до найменованої особи. Єдиним призначенням офіційного варіанта імені є ідентифікація особи. Розмовні варіанти можуть передавати різні емоційно-оцінні відтінки, тобто виражати ставлення мовця до найменованої особи. Наприклад: офіційні Василь, Іван, Ганна, Наталя; розмовні Василище, Івасик, Гандзя, Наталочка.
3. Територіальний. Офіційні варіанти імен поширені на всій території України; побутування розмовних варіантів часто обмежується окремими регіонами. Пор.: офіційні Микола, Оксана, Пелагея; розмовні Никола, Николай, Николъцъо, Поланя, Оксена.
Межа, яка розділяє офіційні та розмовні варіанти імен, є історично мінливою. Частина імен, які раніше належали до офіційних, з часом може втратити цей статус і перейти в розряд розмовних. Так, канонічні іменні варіанти на зразок Александръ, Василий, Михаилъ, Петръ, Иулиана, Елена, Екатерина та ін., які тривалий час вживалися у функції офіційних, нині є стилістично маркованими архаїзмами. їх функціонування часто обмежується конфесійним стилем української мови або ж літературними текстами на історичну тематику. Водночас популярні розмовні варіанти, втративши свою емоційність та розширивши регіон свого побутування, можуть стати офіційними. Це примушує лексикографів, що укладають нормативні словники власних імен людей, переглядати час від часу рекомендаційний список офіційних варіантів імен, вносячи відповідні корективи. Так, у першому виданні «Словника власних імен людей» (Київ, 1954) не рекомендовані для офіційного вжитку іменні варіанти Гапон, Левко, Конаш, Ничипір, Сопрон, Супрун, Танас, Танасій, Устин, Харлам, Домаха, Наталя, Ликера, які п'яте видання цього ж словника (Київ, 1978) кваліфікує як офіційні. У цілому кількість офіційних варіантів імен від першого видання «Словника…» до п'ятого зросла з 846 до 1045.
Основним джерелом поповнення системи офіційних іменувань є розмовні (в тому числі й діалектні) варіанти імен, які на сторінках художніх творів та у засобах масової комунікації зазнають «олітературнення», а також стають відомими по всій Україні. Такі «олітературнені» розмовні варіанти, звукова та морфологічна будова яких відповідає нормам сучасної української літературної мови, здобувають, як правило, статус офіційних, наприклад: Євнух, Конаш, Лахтіон, Сафат, Ярема, Гафія, Дарина, Докія, Наталя, Ярина тощо. Власне, кожен літературний іменний варіант може здобути статус офіційного, якщо не виражає емоційності.