У процесі українізації християнських імен з’являлися численні варіанти, сфера вживання яких була чітко регламентована. За давньою традицією східної церкви у метриках та поминальниках імена українців намагалися записувати у так званій канонічній формі або ж «согласно славянской орθографіи», тому всім, хто відав веденням церковної документації, давалася вказівка: «Абысь власне имя клалъ, якъ в святцохъ стоитъ, а не змытрыченое презъ пещоту любъ презъ жарты». Канонічними вважалися варіанти християнських імен, узаконені церквою у регламентованій формі та які вживалися головним чином у спеціальних церковних книгах – Мінологіонах, або Місяцесловах із церковним календарем, та Четьях Мінеях – збірках життєписів святих, розташованих також за календарним принципом. Форма українських канонічних імен була найближчою до їх старослов’янських відповідників: АЛЕКСАНДРЪ, АЛЕКСЕЙ, АНДРЕЙ, АФАНАСИЙ, ВАСИЛИЙ, ГАВРИИЛЪ, ДИМИТРИЙ, ЄМИЛИАНЪ, ИАКОВЪ, КИРИЛЛЪ, МИХАИЛЪ, ПЕТРЪ, СИМЕОНЪ, ФЕОДОРЪ тощо. Однак починаючи з ХІ століття. у народно-розмовному мовленні, а також різних стилях української літературної мови, окрім конфесійного, широко побутували численні варіанти, форма яких зазнала виразної українізації: Олександр, Олехно, Лесь, Лесько, Сандрик, Санко; Олекса, Олешко, Лекса; Андрій, Андрійко, Андрусь, Андрусик, Андрушко, Ондрієць; Опанас, Панас, Опанас, Панасик; Василь, Василько, Василець, Васько, Васечко, Васюк, Васина; Гаврило, Аврило, Гаврилець, Гаврош; Дмитер, Дмитро, Дмитрик, Митро, Митько; Омелян, Омелянко, Милян, Милько, Мілько; Яків, Яковець, Яцько, Яцечко; Кирило, Курило, Курилець, Чурило, Чурко, Кирик; Михайло, Мигаль, Мисько, Мишко, Мись, Мисик; Петро, Петрик, Петра, Петрушко, Петрук; Семен, Семенко, Семенець, Семко, Сенько, Сенюк, Сенюта, Семашко; Федір, Федур, Федь, Федько, Федик, Хведір, Педір, Ведір, Ходар, Ходорець, Тудор та ін. Такі українізовані іменні варіанти не лише називали особу та виражали ставлення мовця до найменованої особи – вони також передавали широкий спектр емоцій: від пестливих до зневажливих, і, що дуже важливо, вказували на національне походження носія. Чужі за походженням християнські імена стали невід’ємною частиною української культури. У цьому легко переконатися, коли порівняти українське Олександр з російським Александр чи сербським Александар або українське Іван з польським чи словацьким Jan, cербським Joван, словенським Janez, німецьким Hans, англійським Jon, італійським Jovanni, угорським János тощо.
Процес інкультурації християнських імен міг розраховувати на успіх лише у разі цілковитої адаптації чужомовних за походженням імен до фономорфемної структури української мови. Такий адаптаційний процес, що відбувався головним чином на фонологічному, морфологічному та словотворчому рівнях української мови, породжував розгалужену варіантність імен, а сама структура чужомовних імен помітно українізувалася. Так, найпопулярніше християнське ім'я у старослов'янському варіанті ЮАННЪ на українському мовному ґрунті не просто трансформувалося у звичне нині Іван, а упродовж більш ніж 1000 років християнської традиції породило, за даними І. Трійняка, щонайменше 355 різнотипних варіантів – Вава, Вавеня, Ванець, Ванечко, Ваник, Ваничок, Банько, Ваньо, Ванінько, Ванік, Вантух, Вантушисько, Ванчо, Ванцьо, Ванюк, Ванюсьо, Ванюся, Ваняка, Ванярко, Ванятко, Ванюшечко, Вахно, Иванчо, Ивась, Иванега, Иваник, Иванило, Иванина, Иваниско, Иванище, Иванко, Ивантьо, Иванцьо, Ивась, Івака, Іваненя, Іванесенько, Іванеще, Іваника, Іванидло, Іванисько, Іванійко, Іванчура, Іванцюра, Іванцьо, Іванюсь, Івань, Іваньо, Івасечко, Івасило, Івасій, Івасочко, Івасуник, Івасунцьо, Івасунчик, Івасюнь, Івасунько, Івасуньо, Івасюк, Івасюнечко, Івасюнчик, Івасюта, Івасютечко, Івась, Івасько, Івасьо, Івата, Івах, Іваха, Івахник, Івахно, Івашенко, Івашечко, Івашина, Івашко, Іваш, Івонко, Іхно, Іван, Іванисько, Іванище, Івась, Івонічка, Йонка, Нюсъо, Нюцик, Сюнъо і т. д.[11] Таке ж численне варіантне гніздо має ціла низка популярних імен, зокрема Василь, Дмитро, Григорій, Микола, Михайло, Олександр, Олекса, Павло, Панас, Петро, Степан, Федір, Юрій, Катерина, Марія, Оксана, Олена, Ольга, Федора та інші.
Прикметно, що популярність конкретних християнських імен залежала від кількох чинників. Вважають, що популярність імені Іван пояснюється тим, що у християнському календарі це ім'я зустрічається аж 170 разів, тому вірогідність народитися у день, коли церква вшановує чи то Івана Предтечу, чи Івана Золотоустого, чи Івана Богослова, чи Івана Стратилата, є набагато більшою, ніж на свято Авдифакса, яке церква відзначає лише раз на рік. Іншим важливим чинником, що впливав на популярність християнських імен, було особливе ставлення українців до певних святих. Так, імена Василь, Юрій, Давид, Олена ще з князівських часів вважаються царськими іменами, бо серед святих з цим іменем були особи – непереможні воїни та мудрі державники. Тому, очевидно, і Володимир Великий, і Володимир Мономах мали християнські імена Василь, а княгиня Ольга – Олена. Андрій Первозваний, свято якого відзначають 13 грудня, вважається патроном України. У народних переказах та легендах говориться, що саме Адрій Первозваний єдиний з-поміж апостолів відвідав українські землі та пророкував велич Києва. А ще популярності імені Андрій додає той факт, що зі святом Андрія пов'язані численні ігри та розваги, які віддавна стали улюбленими серед української молоді. Микола Чудотворець, свято якого відзначають 19 грудня, вважається покровителем полонених, купців, подорожніх, моряків, убогих дітей, що також суттєво впливає на популярність цього імені серед українців.