Інші ченці дивилися на Вільяма з великою цікавістю, та не сміли ні про що питати. Я зрозумів, що навіть у це місце, яке пишалося своєю ревною відданістю читанню і писанню, сей подиву гідний предмет ще не проник. І відчув гордощі, що супроводжую людину, яка має чим здивувати інших людей, відомих у світі своєю мудрістю.
З цією штукою на очах Вільям нахилився над списками, які містилися в цій книзі. Я теж туди зазирнув, і ми побачили назви книг знаменитих і нікому не відомих; усі вони належали бібліотеці.
«„De pentagono Salomonis“, „Ars loquendi et intelligendi in lingua hebraica“, „De rebus metallicis“[63] Роджера з Герфорда, „Algebra“ Аль-Куварізмі, латиною переложив Роберт Англік, „Пунічні війни“ Силія Італіка, „Gesta francorum“, „De laudibus sanctae crucis“[64] Рабана Мавра та „Flavii Claudii Giordani de aetate mundi et hominis reservatis singulis litteris per singulos libros ab A usque ad Z“[65], — читав мій учитель. — Блискучі твори. Але в якому порядку їх записують? — Він запитував з якогось тексту, якого я не знав, але напевно знав Малахія: — „Habeat Librarius et registrum omnium librorum ordinatum secundum facultates et auctores, reponeatque eos separatim et ordinate cum signaturis per scripturam applicatis“[66]. Як ви запам'ятовуєте місце, де лежить кожна книжка?»
Малахія показав йому анотації обік кожної назви. Я прочитав: ііі, IV gradus, V in prima graecorum; ii, V gradus, VII in tertia anglorum[67] і так далі. Я зрозумів, що перше число вказує місце книги на полиці, про полицю, або gradus, свідчить друге число, а третє число позначає шафу. Зрозумівши, що інші позначки означають залу або коридор бібліотеки, я насмілився попрохати детальніших пояснень щодо сих останніх distinctiones[68]. Малахія зиркнув на мене суворо: «Може, ви не знаєте, або ж забули, що входити до бібліотеки дозволено лише бібліотекареві. А отже, цілком слушно і достатньо, аби лиш бібліотекар умів розшифрувати ці позначки».
«А за яким порядком наведено книги у цьому списку? — спитав Вільям. — Це не схоже на предметне упорядкування». Він не згадав порядок за авторами, відповідно до літер абетки, бо спосіб цей почали застосовувати лише недавно, а отже, він ще був не вельми поширений.
«Своїм корінням бібліотека сягає в глиб часів, — мовив Малахія, — і книжки реєструють в міру їх придбання чи одержання в дар, коли вони опиняються у наших мурах».
«Серед них важко знайти потрібне», — зауважив Вільям.
«Досить, щоб бібліотекар вивчив перелік напам'ять і знав, коли надійшла кожна книжка. Що стосується інших ченців, то вони можуть покластися на його пам'ять», — він немовби мав на увазі не себе, а когось іншого; і я зрозумів, що говорив він про посаду, яку в той момент недостойно обіймав, але яку до нього обіймала сотня інших, вже померлих монахів, що передавали один одному свої знання.
«Зрозуміло, — мовив Вільям. — Отже, якби я шукав щось про пентакль Соломона, не знаючи достеменно, що саме, ви б могли сказати мені, що про це мовить книга, назву якої я оце прочитав, і знайти її на горішньому поверсі».
«Якби вам справді треба було дізнатися щось про Соломонову зірку, — мовив Малахія, — то перш ніж дати вам цю книгу, я б волів порадитися з настоятелем».
«Я оце прознав, — сказав тоді Вільям, — що недавно переставився один з ваших найталановитіших мініатюристів. Абат стільки розповідав мені про його майстерність. Чи не міг би я подивитись на кодекси, які він ілюстрував?»
«Адельм з Отранто, — сказав Малахія, недовірливо дивлячись на Вільяма, — з огляду на молодий вік, працював лише з маргіналіями. Він мав дуже жваву уяву і з відомих речей умів складати речі невідомі й дивовижні, приміром, сполучаючи людське тіло з кінською шиєю. Але онде його книги. Його стола ще ніхто не рухав».
Ми підійшли до робочого стола Адельма, на якому лежали щедро розписані сторінки з Псалтиря. То були аркуші якнайтоншого сирівця — царя над пергаменами, — і останній був усе ще прикріплений до стола. Ледь протертий пемзою і пом'якшений крейдою, він був вигладжений шпателем, і крихітні дірочки, зроблені по боках тоненьким стилосом, накреслювали лінії, які мали провадити руку митця. Першу половину вже вкривали письмена, і мініатюрист почав уже виводити по краях фігури. Натомість глянувши на інші, вже завершені аркуші, ми з Вільямом зачудовано скрикнули. На полях Псалтиря виринав світ навиворіт, протилежний світові, до якого призвичаїли нас чуття. Здавалось, немов на приконеччі істинної оповіді розгортається інша оповідь, глибоко пов'язана з нею через дивовижні алюзії in aenigmate[69], оповідь оманна, яка повідає про вселенну догори ногами, де собаки тікають від зайця, а козулі полюють на лева. Крихітні голівки на пташиних лапках, тварини з людськими руками на хребті, кудлаті голови, з яких вистають ноги, смугасті дракони, чотириногі із зміїною шиєю, сплетеною у тисячу нерозв'язних вузлів, мавпи з оленячими рогами, птахоподібні сирени з перетинчастими крилами на спині, люди без рук, на спині яких, наче горби, виростають інші людські тіла, фігури із зубастим ротом на череві, люди з конячою головою і коні з людськими ногами, рибини з пташиними крилами і птахи з риб'ячими хвостами, потвори з одним тілом і двома головами або з однією головою і двома тілами, корови з півнячим хвостом і крилами метелика, жінки з головами, вкритими лускою, наче риб'яча спина, двоголові химери, що сплелися з ящеромордими бабками, кентаври, дракони, слони, мантикори, одноноги, що простяглися на гілках дерев, грифон, з хвоста якого народжується лучник у повному воєнному обладунку, диявольські створіння з безконечною шиєю, череди людиноподібних звірів і звіроподібних карликів іноді на тій самій сторінці сусідували зі сценами сільського життя, де побут села було зображено так навдивовижу яскраво, що можна було подумати, буцім постаті ці живі — орачі, збирачі плодів, женці, прядильниці, сіячі, а поруч з ними озброєні арбалетами лиси і куниці напирали на наїжене баштами місто, яке обороняли мавпи.
63
«Про Соломонів пентакль», «Мистецтво бесіди і розуміння гебрейської мови», «Про властивості металів»
65
«Про вік світу і людей» (укладено книгами за літерами від А до Z) Флавія Клавдія Йордана
66
Бібліотекар повинен мати реєстр усіх книг, упорядкований за предметами і авторами, і вони мають бути поскладані за порядком з письмовими позначками на них