вистояти проти Сарая, супроти Золотої Орди?
Всі обернулися до князя, чи не кине він застережний
погляд на прямолінійного надто боярина, але
князь Данило лише легенько всміхнувся куточком
вуст.
– Ми душею і серцем з вами, ми молимось щоденно
за ратників ваших, за міць вашої потуги, – почав
пояснювати точку зору престолу ватиканський посол.
А князь Данило тим часом подумав, що він, не
сумніваючись у щирості молитви отців, немало сам
дбає, аби оборонити землю свою та, зрештою, і європейські
держави, бо вони у нього за спиною. Він не
тільки без втоми розбудовує міста й укріплення, он
як виросли Холм і Лучеськ, Данилів і місто Лева, він
прагне династіями породичатися, щоби спільно європейська
родина монархів могла вистояти проти східної
напасті.
Король угрів Бела віддає свою дочку Констанцію
за сина Лева, сина Романа одружує зі спадкоємицею
австрійського престолу небогою імператора Гертрудою,
бо самому імператорові доля не судила діток,
за молодшого Шварна віддає свою доньку великий
князь литовський Міндовг; доньки Данила свою долю
знаходять також у поважних дворах – Софія виходить
заміж за Генріха V, графа Шварцбург-Бланкербурзького,
Устинія – за князя Андрія Ярославовича,
а Переяслава стає жоною князя Мазовії Земовита І.
Ватиканські посли тим часом перейшли до головної
мети, заради чого й прибули вони до Кракова,
щоби «переловити» князя Данила, який вертався з
Чехії.
– Ми привезли тобі, світлий князю, благословення
від Папи Інокентія IV, з яким ти листуєшся і ведеш
переговори сім літ, ще з року 1247. А ще привезли тобі
і вінець, і сан королівський…
Коронація Данила
Галицького
в Дорогочині 1253 р.
2828
Тиша враз встановилася в залі, така тиша, що
крізь напіввідхилене вікно чути було потріскування
багаття у подвір’ї замку та напівголосне перемовляння
притомлених воїв Данила. Князь відповів не зразу,
справді бо, чимало збігло часу, відколи він листується
зі святим престолом. Вже й раніше посольства були
від римського папи і пропозиції коронації. Та не поспішав
князь, усе відкладав на потім, посилаючись на
свої умови та напружені стосунки з Ордою, загострити
які без військової допомоги західних монарших
дворів було недоцільно.
– Не подобає мені вести мову про це тут, на чужій
землі, – з якимось смутком почав князь Данило, говорив
не поспіхом, немов кожне слово перш клав на
долоню і, похитуючи його, зважував. – Нехай згодом,
дасть Бог, ще зустрінемося до Різдва Христового.
Серпень тоді добігав кінця, швидко в клопотах промайнула
осінь, і справді вони зустрілися грудневого
дня 1253 року в славному місті Дорогичині. Спільно
з князем Мазовії Земовитом князь Данило якраз готував
похід на ятвягів, неспокійних північних сусідів
Волинсько-Галицької Русі, які несподіваними набігами
чимало таки чинили клопоту. Тут вже звично збиралося
військо руське і польське до спільних походів
– господиня-зима вельми добрий будівельник доріг,
розлогі болота між Нарвою й Зеброю, непрохідні теплої
пори, тепер залюбки пропускали військо.
…Того дня в Дорогичині сонячно було та морозно,
іній всіяв дерева знизу й до вершечка, і стояли вони
та світились під сонцем свічами щирого срібла – аж
очі мружилися мимоволі від одного лиш погляду на
те осяйне біле диво на блакитному чистому небі. До
церкви Пресвятої Богородиці люд прибувати почав
ще зранку, веселий і гомінкий люд з розпашілими
і розчервонілими від шпаркого морозу обличчями.
Звістка про коронацію князя Данила ширилась
швидко, охочих подивитися на таке небуденне видиво
не бракувало, тож стачало і пересудів прибулого
польського поважного панства, литовських бояр чисельної
делегації, гостей з інших країв у небаченій
досі одежі. Делегації все прибували і тільки полоззя
саней хвацько посвистували по промерзлому і дзвінкому
снігові.
Князь Данило Дорогичин для коронації вибрав
невипадково. То була вотчина його предків, волинських
князів, навіть певний час слугував столицею