На відміну від попередників, Сагайдачний усвідомлював, що запорізьке військо
може бути чимось більшим, ніж просто великою групою найманців на окраїнах
Польші. Вони могли також бути потенційним ядром української нації. Атакуючи
османські цілі, він прагнув здобути визнання європейських держав, які вважалися
ворогами турків на Балканах та у Східній Європі. До 1618 р. запорожці були членами
антитурецького об’єднання. Сагайдачний навіть переніс офіційний осередок влади до
старої української столиці Києва й вів іноземну політику, що номінально перебувала
під керівництвом Польської Корони, але для практичних потреб була незалежною.
Під час двох основних походів 1613 року козаки нападали на Кафу та інші
турецькі торгові центри в Криму. Після повідомлення про другий напад Султан
Ахмед І відправив велику флотилію галер, щоб заблокувати гирло Дніпра біля
Очакова. Розуміючи, що напад вдень не принесе успіху, козаки тримали чайки за
горизонтом до настання ночі. У сутінках під керуванням Сагайдачного козацькі судна
з опущеними вітрилами виступили з південного заходу, пливучи на відстані лише
21A.2 футів над водою, що робило флотилію практично невидимою для турків…»
[63] http://209.85.129.104/search?q=cache:PjWlit3vtCgJ:en.wikipedia.org/wiki/
Khotyn+chotyn+battle+1621&hl=ru&ct=clnk&cd=1&gl=ua&client=firefox-a
«The battle, described by Waclaw Potocki in his most famous work Transakcja wojny
chocimskiej, marked the end of the long period of Moldavian Magnate Wars».
[63] «Ця битва, описана Вацлавом Потоцкі в його найвідомішій праці «Transakcja
wojny chocimskiej», позначила кінець довгого періоду Війн Молдовських Магнатів»
[64] http://www.kismeta.com/diGrasse/chocim_1673.htm,
243
Хотинська битва 1673 року
Нарис про польсько-турецькі відносини в середині XVII століття
«Збереження відповідних стосунків із Туреччиною було фундаментальною
метою зовнішньої політики Польського Королівства, а пізніше – Польсько-Литовського
Королівства. Від початку XV століття Польща вважала Туреччину загалом
дружньою, і плани були спрямовані на встановлення Османсько-Польського Союзу
(союз так і не з’явився). Був спільний кордон, інтереси часто збігалися, а жваві
торгові контакти підтримували хороші стосунки. Повільні зміни почали відбуватися
наприкінці XV століття, коли Туреччина почала контролювати Кримське ханство та
берег Чорного моря (з містами Кіліан та Біалогродем).
На Молдавію найбільше вплинула втрата цих міст, і таким чином цю країну
втягнули в польсько-турецькі інтереси, агресивні напади татарів (разом із
експансією турків у Європу) спричинили те, що Польща відчула загрозу. Це не
погіршило загалом добросусідські відносини між обома країнами. Туреччина була
заклопотана зміцненням своєї влади та експансії в Азію та Європу, і мала й без
того багато ворогів. Своєю чергою Польща не була причетна до «святої війни»
проти турків. Очікувалося, що будь-який такий тягар нестимуть поляки, а інші
європейські країни схилятимуться до того, щоб запропонувати лише пасивну
підтримку. Багато переваг від такої війни мало б бути для Габсбургів, які були
прямо задіяні у суперництві з турками через Угорщину. Останні Ягайли також
змогли підтримати дружні стосунки. Дружні договори (1533 р., 1553 р.) узгодили
те, що вони будуть друзями їхніх друзів та ворогами їхніх ворогів. Тепер часи
не збігалися з подіями. Отож, європейці й досі ставили інтереси своєї нації над
релігійним фанатизмом.
Період між Люблінською Унією та початком правління обраних королів
приніс фундаментальні зміни. Навіть Стефан Баторій, бажаючи звільнити рідну
Угоршину від правління турків, був достатньо обережним і створив великий союз
європейських наддержав та наполягав на їхній прямій участі в будь-якій війні
проти Османської імперії.
Його наступник Сигізмунд ІІІ Васа керував королівством у XVІІ столітті,
намагаючись зберегти відносини зі своїм сильним сусідом. На початку століття
він протистояв наміру Міхала Валєчна, який хотів зібрати Зідміоргрод, Валахію
та Молдавію в одну державу. Польща подбала про те, щоб зберегти вплив на цих
землях. Туреччина до цього ставилася з повагою, тому не пропонувала нових дій
проти цих земель.
Однак надалі відносини погіршилися. Із про-габсбурською політикою