trenches and a series of spoiling forays by their infantry and 8,000 husaria, or heavily
armored shock cavalry. During one determined assault, the Turks managed to break
through the Polish defenses, only to be driven from the fortress by a counterattack by
Chodkeiwicz at the head of three regiments of husaria and one of light cavalry. In that
critical fight, the aged, ailing Chodkiewicz had to transfer command to his lieutenant,
Stanislaw Lubomirski. He died soon after, on September 24».
[70] До того часу Поляки ледве трималися завдяки добре підготовленим ровам
та грабіжницьким набігам піхоти та восьмитисячної гусарії, або добре озброєної
ударної кавалерії. Протягом однієї спрямованої атаки турки змогли пробитися через
оборону поляків».
[71] http://www.savage-comedy.com/_Petro_Konashevych,
In 1646, John III Sobieski, a monarch of the Polish-Lithuanian Commonwealth,
had said the following about Sahaidachny:
«He was a man of great spirit who sought danger, did not care about his own life,
249
was swift and energetic in battle, cautious, slept little and was sober… was careful at
discussions, and non-talkative in conversations».
[71] 1646 р. Джон ІІІ Собєскі, монарх Польсько-литовського Обєднання,
сказав про Сагайдачного таке:
«Це була людина великого духу, він шукав небезпеку, байдуже ставився до
власного життя, був швидким та енергійним у битві, обережним, мало спав та був
розсудливим… був обережним у дискусіях та неговірким в розмовах».
250250
І ЗРАДНИКИ, І КАР’ЄРИСТИ, І ЄРЕТИКИ…
Новели про І. Богуна та розгром Росії І. Виговським під Конотопом мають спільні
посилання на зарубіжних авторів, бо ж одна все-таки епоха. Кинемо іронічним
поглядом на бачення Конотопської битви в «Короткій історії Туреччини», звернемо
увагу на те, що Виговський, Немирич та ін. виступають винятково як польські
або ж литовські феодали. А ще вони разом з І. Богуном, так само як І. Мазепа,
постають на чужих сторінках нерідко то російськими, то польськими то ще чиїмись
зрадниками. Насправді ж польський король достеменно знав І.Богуна, причому на
власних від нього поразках, як високоталановитого і авторитетного полководця, то
ж звільняв його з неприступної кам’яниці не з якихось альтруїстичних міркувань
чи навіть на прохання українського гетьмана, а в надії на діяльну участь у війні з
Росією. Богун, своєю чергою, воюючи проти московитів, підтримував зносини з
українським людом, бо йому те боліло найперш, за що й суджений як «зрадник» і
розстріляний під Новгород-Сіверським.
А про Юрія Немирича чого тільки не начитаєшся… Один з найосвіченіших
державних діячів тогочасної Європи, за плечима в якого університети Лейдена,
Амстердама, Оксфорда, Кембриджа та Парижа, Немирич багато разів обирався
в парламент і був одним з головних авторів підписаної у Гадячі знаменитої
угоди. Хтозна, якби її дотрималися, то зовсім інший дух запанував би на всіх
східноєвропейських землях у те скаженне середньовіччя, сповнене невситимої
жадоби, владолюбства та невимірних амбіцій. Юрій Немирич з його тернистими
дорогами до України і Божого Храму, віриться, ще знайде достойного його рівня
романіста. Бо й кар’єрист Юрій Немирич, і поганої про нього думки російська та
польська історіографія, та й взагалі він єретик та безбожник. А той «безбожник»,
воюючи за справжні українські інтереси, отримує в груди сімдесят (!) ран і помирає
з вигуком «Ісусе, спаси мене»…
Зрозуміло, тривала бездержавність України не могла не позначитися на
історіографії – хто ж чужий міг захистити наші імена?
Час поступово все розставляє на місця. Вже в епоху дисиденства такі постаті,
як Ю. Немирич, починають бачитися в обох країнах істинними прибічниками
українсько-польської співпраці. Наближення до істини триває, солідний
«Польський біографічний словник» в двадцять другому томі на сторінці 816 поряд
з оповіддю про думку опонентів говорить про дослідників, які розглядають Юрія
Немирича як вісника сучасних концепцій, «які завжди на перше місце ставили
інтереси його української батьківщини».
[72] «On April 1 1657, Karl X Gustav joined Rakoczi and the Ukrainian Cossaks
in the village of Cmielow, not far from the the former Arian centre Rаkow. Rakoczi
led an army of 24,000 Transylvanians. Generals Ferenc Ispan, Peter Huszar and Janos
Kemeny headed the divisions. Colonels Anton Zhdanovich and Ivan Fedorovich Bohun
comancolonelded the Ukrainian corps of 6,000 Cossac cavalry».
«At last, on October 6 1657, in Korsun, an agreement between Sweeden and
the Cossac was signed. Of the three Ukrainian comissars who signed this treaty, two
251
commanders, Niemirycz and Bohun, headed the pro-sweedish party and had personal
certificates as evidence of their services to Sweden during the siege of Brest».