яких походило з людей, які втікали від кріпацтва, підтримали бунт українських
кріпаків проти їхніх культивованих Польщею феодальних панів. Це повстання було
катастрофічним для населення України загалом, але особливо катастрофічним воно
було для євреїв та аріанців, яких сприймали як тих, що мають зв’язок із знатними
гнобителями.
Немирич покинув свої володіння в Україні та відвідав Даєт у Варшаві. Король
Владислав (Ладіслав) IV Васа помер і знать зібралася, щоб обрати наслідника
престолу. Немирич та його союзники-протестанти організували кампанію на
підтримку кальвініста Сигізмунда Трансильванського, від якого сподівалися
релігійної терпимості. Спочатку Немиричу не дозволили ввійти до Даєта, тому що
він відрікся від Трійці, але врешті впустили після того, як він сказав, що прийшов
розмовляти з приводу політики, а не релігії. Хоча йому не дали дозволу говорити
у зіставленні статтей конфедерації, його обрали до ради допомоги регенту. Після
того як колишній кардинал був обраний королем Яном ІІ Казимиром Васа, Немирич
почав шукати підтримки та захисту в Трансильванському суді. Він взяв участь у
боротьбі проти козаків, але радив помірність та намагався знайти з ними згоду.
Немирич повернувся до своїх маєтків в Україні 1649 року, але після того як
1654 року козаки розгромили польську армію під Батогом, був змушений переїхати
на Волинь. Він розчарувався в новому польському королеві, який 1654 року не зміг
запобігти втраті України на користь Росії. Таким чином, 1654-го року, коли шведи
захопили Польщу, Немирич сердечно кинувся у шведський табір. Він керував
делегацією, яка просила шведського короля Карла Х відновити громадянські та
релігійні свободи польських протестантів, включаючи Польське братство. Король
відкинув офіційне підтвердження, тому що боявся образити більшість католицького
населення. Це не послабило про-шведського ентузіазму Немирича. Він служив у
шведській армії та писав листи до високопосадовців, переконуючи їх підкоритися
шведському королеві. Ці листи, широко повсюджені у Польщі, не лише зашкодили
репутації Немирича, а також спровокували обурення та відплату, спрямовану
на Польське братсво. Католицьке протистояння шведам стало особливою ціллю
аріанської знаті та конгрегацій, населення яких було понищене та розкидане.
Зміцнений Ян Казимир, спираючись на народну підтримку, поклявся вигнати
аріанців із королівства. 1657 року Немирич, сподіваючись відновити власне багатство
та статки братства, вів переговори щодо укладання угоди, згідно з якою Польща
мала б бути поділена між козаками Хмельницького, Швецією та Трансильванією. Це
розглядалося як очевидна зрада.
Коли шведи почали відступати, Немирич повернувся до своїх володінь в Україні,
які йому повернув Хмельницький, та залишався там на боці козаків, які протистояли
258258
Москві. Він невтомно працював над плануванням та сприянням укладанню Гадяцької
угоди 1658 року. За умовами цієї угоди, Польське королівство та Литва мали б бути
приєднані до третього об’єкта, названого Рутенським герцогством (Україна та
Волинь). Вони мали б спільного короля, парламент та спільну іноземну політику.
Герцогство б утримувало власну скарбницю, суди та систему освіти. Його світські
сенатори та православне духовенство засідало б у Польському Сенаті. Уніатська
церква (яка підпорядковувала православних віруючих римо-католицькій ієррхії)
мала б бути розпущена. В новому герцогстві свободу релігії відкрито надавали лише
православним та католикам.
Оскільки Немирич мав намір бути великим канцлером нового герцогства,
а позиція аріанської общини вже більше не була сильною, того року він офіційно
перейшов у християнство. У трактаті «Заклик до всіх дисидентів із римо-католицької
релігії знайти притулок у Грецькій церкві» він вмовляв Польське братство та інших
протестантів перейти в православ’я. Це, як він стверджував, була по-справжньому
апостольська церква, догмати якої базуються на Святому Письмі. Він відкидав ту
ідею, що віра може базуватися лише на причині, вказуючи на внутрішні дискурси між
польськими аріанцями. Він наголошував на перевагах приналежності до більшого