1659 року цар Олексій послав на Україну стотисячну армію. Хоча московити й були
розбиті під Конотопом (8 липня 1659 р.) обєднаним польсько-татарсько-козацьким
військом, позиція гетьмана Виговського не поліпшилася. Повстання, особливо на
Лівому березі та на Запоріжжі, яким керували козаки, незадоволені пропольською
орієнтацією старшини, призвели до звільнення Виговського у вересні 1659 року».
Paul Robert Magocsi «A History of Ukraine», University of Toronto Press, Toronto,
1996.
Магочі Пол Роберт. Історія України. – Торонто: Юніверсіті Прес, 1996.
265
ДОЛІ, ПОВ’ЯЗАНІ З УКРАЇНОЮ
Українець і єврей, білорус і молдаванин, шотландець і росіянин, поляк і німець
– доля пов’язала з Україною людей найрізноманітніших національностей. Хтось
народився тут, а іншого на нашу землю привели вигадливі й так мало передбачувані
життєві стежки. Як для доброї матері й батька дорога кожна дитина, так і держава
та народ мають дорожити й пишатися кожним своїм сім’янином. В.Хавкіна і
Д. Самойловича об’єднує не тільки народження на українській землі, їх єднає
подвижницьке служіння людству.
Важко щось додати до слів знаного француза про Данила Самойловича… Можна
лишень уявити, скільки б ще міг зробити для науки і здоров’я людей цей мужній
вчений, якби не такі тодішні правителі.
[83] http://www.asm.org/ASM/files/CCLIBRARYFILES/FILENAME/0000000248/
530787p366.pdf
Лютцкеранд Едіт, Жохнович Кароль, «Вальдемар Хавкін: першовідкривач
вакцини проти холери»:
«Більшість американців, які могли б відразу відповісти на запитання, як звати
вчених, які побороли поліомієліт, сказ, які змогли б за кілька секунд пригадати ім’я,
аналогічно пов’язане із сифілісом, жовтою гарячкою та малярією, можливо, зайшли
б у безвихідь, якби в них запитали про людину, яка винайшла вакцини проти двох
із найсмертельніших епідемічних хвороб – холери та бубонної чуми. Це Вальдемар
Мордекал Хавкін (1860–1930), якого королева Вікторія назвала кавалером Індійської
Імперії за його службу цій країні і якого лорд Джозеф Лістер назвав «рятівником
людства». У 1920–30 рр. Синклер Льюіс («Арроусміт») та А. Дж. Кронін («Цитадель»)
згадували його ім’я. Сьогодні важко знайти в цій країні когось, хто чув про нього.
…Рано зацікавлений в протозоології, він написав студентську роботу для свого
викладача та ментора Іллі Мечнікова. У роботі розповідалося про Астазію ocellata,
і вона була настільки хорошою, що через чотири роки її надрукували в «Аналах»
Інституту Пастора».
[84] http://www.nlm.nih.gov/hmd/manuscripts/ead/haffkine36.html
Archives and Modern Manuscripts Program, History of Medicine Division
Processed by John P. Rees; Processing Completed 2005
Encoded by John P. Rees
Biographical Note:
«The son of a Jewish schoolmaster, W. M. Haffkine (born Volodymyr Aaronovich
Havkin) was born in the prosperous Black Sea port of Odessa. He entered the Faculty of
Natural Sciences in the University at Odessa and completed his studies in 1882 with a
dissertation on Zoology.
He became the curator of the Zoological Museum in Odessa, but was arrested as a
member of a Jewish self-defence organisation after the assassination of Tsar Alexander.
266266
Released after a trial, he left for Switzerland in 1888 and worked as an assistant at the
Geneva medical school for a year.
In 1889 he moved to Paris and started working at the Pasteur Institute where his initialwork focused on producing a cholera inoculation. He produced an attenuated form of thebacterium by exposing it to blasts of hot air. A series of animal trials confirmed the efficacy
of the inoculation. In July 1892, Haffkine performed his first human test, on himself.
During the Indian cholera epidemic of 1893, he travelled to Calcutta and introduced hisnew prophylactic inoculation. After initial criticism by the local medical bodies, it was
widely accepted.
Haffkine came to Bonbay at the outbreak of the plague epidemic in Bombay in
October 1896. He improvised a laboratory in the Grant Medical College and set to work
on preventive and curative measures. A curative serum was tested in four months, but was
found to be unreliable; emphasis moved to a preventive vaccine using dead bacteria. A form
useful enough for human trials was ready by January 1897, and tested on volunteers at the
Byculla jail the next month. Use of the vaccine in the field started immediately.
Recognition followed quickly. The Aga Khan provided a building to house Haffkine’s
«Plague Research Laboratory» and other prominent citizens of Bombay supported his
researches. However, the medical community was not very sympathetic towards him. In
1902 the vaccine apparently caused nineteen cases of tetanus. An inquiry commission
indicted Haffkine, who was relieved of his position as Director of the Plague Laboratory.
A review of the commission’s report by the Lister Institute in England overturned this
decision, putting the blame squarely on the doctor who administered the injections, and
exonerated Haffkine.
Haffkine returned to France and settled in Boulogne-sur-Seine, and occassionally
wrote for medical journals. In 1925, when the Plague Laboratory in Bombay was renamed