Tolstoi’s Confessor Long an Exile in California
«IN THE HILLS BACK OF OAKLAND, FATHER AGAPIUS HONCHARENKO
IS BRINGING TO A CLOSE A LONG LIFE OF REMARKABLE DEVOTION AND
SACRIFICE TO HIS CAUSE…
Hated and feared by a mighty government, though the course of his life has almost
run, aged Agapius Honcharenko, priest of the Greek church, and confessor to Count Leo
Tolstoi, struggles with the last of an enormous vitality to accomplish his life’s work before
he dies. For the emancipation of the Russian serf he gave up an imperial position, suffered
the tortures of a Russian prison, and exiled himself from family and friends. He has
successfully pitted himself against spy and assassin, who have sought for half a century to
collect the five thousand rubles placed as a price on his head. Today, battling to accomplish
that which he understood 50 and more years ago, this patriarchal deliverer of his people
lives in a hidden nook of the mountains of Alameda county, California, apart from the
world but still crying for freedom»
«The story of his life is the history of a great purpose and a magnificent achievement;
a tale of laughter, love and tragedy. It is a record of moral heroism without thought or hope
of plaudits or recompense; the chronicle of a good life well lived and impending death
faced with stoicism and resignation».
«The spirit of willing but the flesh is weak».
The San Francisco Call, Sunday, April 9, 1911.
Reprinted in the Holy Trinity Cathedral LIFE, Vol. 6, No. 8, April 1999.
[106] Вигнання та довге перебування в Каліфорнії сповідувача Толстого
«Між пагорбів, за Оукландом, отець Агапій Гончаренко демонструє разючу
жертовність та вірність власній справі.
Його ненавидів та боявся сильний уряд, він втікав усе життя. Старий Агафій
Гончаренко, священик грецької церкви та сповідувач графа Льва Толстого, із
останньою величезною енергійністю бореться за те, щоб устигнути завершити
роботу свого життя. Через боротьбу за звільнення кріпаків він покинув імперську
посаду, страждав від тортур у російській в’язниці, змушений був розлучитися
із сім’єю та друзями. Він успішно протистояв шпигунам та вбивцям, які
півстоліття ганялися за п’ятьма тисячами рублів, що їх тоді давали за його голову.
Сьогодні, намагаючись завершити те, що розпочав більш як 50 років тому, цей
патріархальний спаситель свого народу живе у віддаленому куточку в горах на
території Аламеда, що в Каліфорнії, будучи відділеним від світу, але прагнучи
до свободи».
«Історія його життя – це історія великого призначення та чудового досягнення,
історія зі сміхом, любов’ю та трагедією. Це свідчення морального героїзму без думки
288288
чи надії на овації або ж винагороду; хроніка гідно прожитого життя та неминучої
смерті перед лицем стоїцизму та покори».
«Дух протистоїть, та плоть є слабкою».
«Сан-Франциско Кол» , неділя, 9 квітня, 1911 р.
Передруковано в кафедральному соборі Святої Трійці LIFE, том 6, No. 8,
квітень 1999 р.
Myron B. Kuropas «Ukrainians in America», Lerner Publications Company,
Minneapolis, 1996.
Куропас Мирон. Українці в Америці. – Мінеаполіс: Лернер Паблікейшнс
Кампані, 1996.
[107] ІВАН ВОЛАНСЬКИЙ
С. 25–27
«Шенандоа (штат Пенсильванія) була першою українсько-американською
громадою у Сполучених Штатах. 1884 року перший в Америці український
католицький священик отець Іван Воланський емігрував до США. Він походив
із Галичини – землі, де сильним був дух українського відродження. Воланський
приїхав до Філадельфії, щоб показати власний мандат римо-католицькому
архієпископові Патріку Раяну. Але Раян відмовився зустрітися з Воланським і
запропонував йому, оскільки той був одружений, негайно повернутися в Україну.
Хоча Римо-католицька церква повністю визнавала Українську католицьку
церкву та її одружене духовенство, архієпископ Раян не дозволив одруженому
священикові бути в його єпархії. Воланський проігнорував пропозицію
архієпископа Раяна, обумовивши це тим, що лише його настоятель у Львові може
вимагати від нього повернення назад. Воланський поїхав до Шенандоа й почав
там працювати.
До 1885 року Воланський побудував першу в Сполучених Штатах українську
церкву – церкву Св. Михайла та Архангела в Шенандоа. 1887 року він подорожує
з Нью-Йорка до Мінеаполіса. Дорогою він хрестить дітей, вінчає молодят та
переконує людей у всіх великих українських поселеннях будувати церкви, бо це
стало б першим кроком до створення їхніх громад.
Воланський допомагав в організації Братства Св. Миколи – першого
українського товариства взаємодопомоги, або «поховального товариства».
Товариство надавало гроші для похоронних витрат та позики своїм членам та їхнім