him before long.
In 1909, Eroshenko who returned home, got a job in the orchestra consisting of blind
people and learned the Esperanto which was an artificial international language.
In 1912, while traveling he heard the rumor that Japan was very generous to blinds,
and decided to go to Japan.
After learning Japanese and exchanging letters in Esperanto in Russia, he finally
landed on his longing land of Japan.
In those days, Soma Kokko held a society for the study of Russian Literature at regular
interval.
She met Eroshenko through the introduction of Katayama Shin, a professor of Waseda
Univiesity. She decided to look after him and Eroshenko was so attached to her as to call
her a mother. Eroshenko became a model of painting of Turura Goro or Nakamura Tune.
At the reading circle of scenario, his script was read and the way of cultural exchange
opened before him by the care of Soma Kokko.
On the other hand, he had gradually devoted himself to socialism, and was suspected
of being the member of Bolshevik.
Policemen surrounded the Nakamuraya Bakery, broke into the room of Kokko to
find Eroshenko and forced to take him to a police station.
294294
At this time, the couple of Soma accused of the policemen and forced the head of the
police station to resign the post.
In spite of such a protection, Eroshenko was exiled at the third time of his arresting
in 1921.
Later, Eroshenko was invited by Lu Xun and went to Beijing. He taught at Beijing
University and was engaged in writing a drama.
And he joined the May Day and the international meeting of Esperantist in China as
he had done in Japan.
In 1923, he retuned to Russia and worked for the blind and died in his hometown in
1952».
[115] «Сліпий російський поет Василь Єрошенко народився в Росії 1890 року.
Він був здоровим та веселим хлопцем, але в чотири роки втратив зір через серйозну
хворобу. Світ темряви дуже змінив його характер…
Він вступив у школу для сліпих в Москві, але повністю ізольований світ
під суворим наглядом серйозно травмував чутливого хлопця, і заклав у нього
повстанський дух.
1909 року Єрошенко, повернувшись додому, отримав роботу в оркестрі, до
складу якого входили сліпі, вивчив штучну міжнародну мову есперанто.
1912 року, подорожуючи, він почув плітку про те, що Японія дуже добре
ставиться до сліпих, відтак вирішив туди поїхати.
Після вивчення японської та обміну листами мовою есперанто в Росії, він
нарешті осів на японській землі.
В ті дні Сома Кокко керувала товариством вивчення російської літератури.
Із Єрошенком її познайомив Катяма Шін, професор університету Васеда. Вона
вирішила доглядати за ним, і Єрошенко настільки прв’язався до неї, що почав
називати мамою. Єрошенко став моделлю для картини Турура Горо чи Накамура
Тюн. Його роботи читали в читацькому гуртку, а спосіб культурного обміну відкрився
перед ним за сприяння Соми Кокко.
З іншого боку, він поступово присвятив себе соціалізму, його підозрювали в
тому, що був більшовиком.
Міліціонери оточили пекарню Накамура, увірвалися в кімнату Кокко, щоб
знайти Ярошенка та примусово забрати його до відділку міліції. Саме тоді подружжя
Сом звинуватило міліціонерів та змусила керівника відділку міліції відмовитися від
посади.
Незважаючи на таку протекцію, Єрошенко потрапив у вигнання після третього
арешту 1921 року.
Пізніше на запрошення Лу Сіня Єрошенко поїхав до Пекіна. Він викладав у
Пекінському університеті та писав драматичні твори. Як і в Японії, у Китаї він
приєднався до Мей Дей та міжнародної зустрічі есперантистів.
1923 року він повернувся до Росії, працював для сліпих та помер у рідному місті
1952 року».
Цю інформацію розмістила Йошімура Наохайро.
295
ХІБА ЗУСТРІНУТЬСЯ В ЕНЦИКЛОПЕДІЯХ
[116] «From The History Channel UK comes this shaggy dog story: «During the
Boer War of 1899-1902 in South Africa, the commander of one of the Boer regiments
was the Ukrainian Yuriy Budiak. Winston Churchill, a military journalist, was taken
prisoner by these troops. Budiak himself saved Churchill from execution. Later thanks
to an appreciative Churchill, Budiak entered Oxford University. He later worked in the
government of the Ukrainian People’s Republic, and then he faced Soviet camps and death
in 1943».
[116] «Британський журнал «Гісторі Ченел Юкей» (History Channel UK)
повідомляє таку історію: « Під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899–
1902 роках, командир одного з загонів бурів, українець Юрій Будяк, врятував від
розстрілу одного молодого англійського військового журналіста Вінстона Черчілля.
Згодом останній допоміг Ю. Будяку вступити до Оксфордського університету. 1917
року і Ю. Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. 1943 року помирає
в радянському концтаборі».