Выбрать главу

разом з ними в далеку Русь з цього міста (Херсонесом

його звали древні, Корсунем іменують київські русичі,

а назвуть ще колись місто поряд із Севастополем) піде

добро, милосердя і смирення.

На церкві святого Василія так ніколи бентежно ще

не грали дзвони, як того незабутнього дня 988-го, за тисячі

верст чутно подзвін їх, лунають вони і через тисячоліття…

1616

МАМО,

ВИЙДИ ЗАМІЖ

ЗА КОРОЛЯ

Тієї ночі багаття не згасали по всій Норвегії і видавалося,

ніхто й не думав про сон. Весело шкварчали у

вогні туші биків, нанизані на вертела, з велелюдних

майданів розносився зманливий запах смаженини

на найдальші вулички, а спалахи полум’я вихоплювали

на мить збуджені обличчя. Завтра в державі

неабияке свято – Норвегія матиме нового короля.

Попередній король Гарольд ІІІ Суворий Правитель,

що майже двадцятиліття сидів на троні, склав голову

у Стамфордбріднеї, поблизу Йорка, воюючи Англію.

Король помер – хай живе король, його юний

син Олаф.

У спочивальню королеви Норвегії Єлизавети

Ярославівни син Олаф зайшов пізнього вечора. Він

повільно опустився на коліна перед матір’ю і лише

тоді вимовив:

– Благослови мене, мамо… Хай твоє слово зменшить

завтра моє хвилювання, хай облегшить воно ту

непросту ношу, яку покладає Всевишній на мене.

Мати мовчки поклала руки на голову синові і довго

стояла так, наче хотіла, аби її тепло і ласка, її материнські

побажання і сподівання невидимими хвилями

перейшли синові.

– Благословляю, Олафе… Благословляю на добру

долю, на щастя прекрасної країни Норвегії і її народу.

Ти виріс достойним сином прославленого конунга

і вірю, що правитимеш достойно. Тільки одне тебе

проситиму: перейми від батька усе, крім одного – не

воюй стільки, виймай меч із піхов лише при крайній

потребі, лиш для захисту і оборони.

Син розумів, про що веде мову матір. Доля його

батька Гарольда Сігурдсона склалася так, що на стежках

війни він провів майже все життя. Двоюрідний

брат тодішнього короля Норвегії, він у час жорстокого

розладу змушений був тікати з рідного краю і шу

17

кати собі прихистку в Київській Русі. Князь Ярослав

Мудрий з пошануванням поставився до Гарольда, до

його освіченості та хоробрості, таланту поета-скальда.

І незабаром, коли візантійський імператор попросив

у дружнього Києва військової допомоги, Ярослав

Мудрий довіряє йому військо русичів та направляє в

розпорядження Константинополя. Довгою була дорога

експедиційного корпусу – зблискували мечі русичів

у Малій Азії, схрещувалися з мечами достойних

супротивників на Сицилії, пройшли дорогами Італії,

воювали Африку…

1043 року Гарольд Сігурдсон з півтисячею русичів

після виснажливих битв повертається в Київ. Ратний

труд Гарольда достойно оцінює князь Ярослав Мудрий

і 1045 року видає заміж за нього ще таку юну

доньку Єлизавету. Гарольд Сігурдсон з дружиною

повертається в рідну Норвегію тепер зовсім в іншому

статусі і стає співправителем, а небавом і одноосібним

конунгом своєї держави. Та меч його не знає спочину,

й далі він воює таку неблизьку Англію, здобуває

не одну перемогу, його навіть вже проголошують англійським

королем, та 25 вересня 1066 року вступає в

останню, трагічну для себе, битву і гине.

…Олаф розумів свою матір. Тепло її рук якось дивно

розм’якшувало його душу, материна доброта невидимими

потоками переходила в нього, але розум,

твердий і настирливий, батьківський розум, противився

кожному слову. Він, Олаф, має продовжити

справу славного конунга Гарольда ІІІ Суворого Правителя,

він має й далі ширити межі Норвегії, в честолюбних

помислах він бачив уже Данію під норвезькою

короною; зрештою, кожен король, що поважає

себе, не має права розлучатися з мечем.

– Мамо, це неможливо. Чоловіки народжуються

для війни, королі – для слави і примноження свого

королівства.

– Сину, – не забирала рук з голови Олафа Єлизавета,

тільки в дотику її долонь син відчув якусь напругу.