разом з ними в далеку Русь з цього міста (Херсонесом
його звали древні, Корсунем іменують київські русичі,
а назвуть ще колись місто поряд із Севастополем) піде
добро, милосердя і смирення.
На церкві святого Василія так ніколи бентежно ще
не грали дзвони, як того незабутнього дня 988-го, за тисячі
верст чутно подзвін їх, лунають вони і через тисячоліття…
1616
МАМО,
ВИЙДИ ЗАМІЖ
ЗА КОРОЛЯ
Тієї ночі багаття не згасали по всій Норвегії і видавалося,
ніхто й не думав про сон. Весело шкварчали у
вогні туші биків, нанизані на вертела, з велелюдних
майданів розносився зманливий запах смаженини
на найдальші вулички, а спалахи полум’я вихоплювали
на мить збуджені обличчя. Завтра в державі
неабияке свято – Норвегія матиме нового короля.
Попередній король Гарольд ІІІ Суворий Правитель,
що майже двадцятиліття сидів на троні, склав голову
у Стамфордбріднеї, поблизу Йорка, воюючи Англію.
Король помер – хай живе король, його юний
син Олаф.
У спочивальню королеви Норвегії Єлизавети
Ярославівни син Олаф зайшов пізнього вечора. Він
повільно опустився на коліна перед матір’ю і лише
тоді вимовив:
– Благослови мене, мамо… Хай твоє слово зменшить
завтра моє хвилювання, хай облегшить воно ту
непросту ношу, яку покладає Всевишній на мене.
Мати мовчки поклала руки на голову синові і довго
стояла так, наче хотіла, аби її тепло і ласка, її материнські
побажання і сподівання невидимими хвилями
перейшли синові.
– Благословляю, Олафе… Благословляю на добру
долю, на щастя прекрасної країни Норвегії і її народу.
Ти виріс достойним сином прославленого конунга
і вірю, що правитимеш достойно. Тільки одне тебе
проситиму: перейми від батька усе, крім одного – не
воюй стільки, виймай меч із піхов лише при крайній
потребі, лиш для захисту і оборони.
Син розумів, про що веде мову матір. Доля його
батька Гарольда Сігурдсона склалася так, що на стежках
війни він провів майже все життя. Двоюрідний
брат тодішнього короля Норвегії, він у час жорстокого
розладу змушений був тікати з рідного краю і шу
17
кати собі прихистку в Київській Русі. Князь Ярослав
Мудрий з пошануванням поставився до Гарольда, до
його освіченості та хоробрості, таланту поета-скальда.
І незабаром, коли візантійський імператор попросив
у дружнього Києва військової допомоги, Ярослав
Мудрий довіряє йому військо русичів та направляє в
розпорядження Константинополя. Довгою була дорога
експедиційного корпусу – зблискували мечі русичів
у Малій Азії, схрещувалися з мечами достойних
супротивників на Сицилії, пройшли дорогами Італії,
воювали Африку…
1043 року Гарольд Сігурдсон з півтисячею русичів
після виснажливих битв повертається в Київ. Ратний
труд Гарольда достойно оцінює князь Ярослав Мудрий
і 1045 року видає заміж за нього ще таку юну
доньку Єлизавету. Гарольд Сігурдсон з дружиною
повертається в рідну Норвегію тепер зовсім в іншому
статусі і стає співправителем, а небавом і одноосібним
конунгом своєї держави. Та меч його не знає спочину,
й далі він воює таку неблизьку Англію, здобуває
не одну перемогу, його навіть вже проголошують англійським
королем, та 25 вересня 1066 року вступає в
останню, трагічну для себе, битву і гине.
…Олаф розумів свою матір. Тепло її рук якось дивно
розм’якшувало його душу, материна доброта невидимими
потоками переходила в нього, але розум,
твердий і настирливий, батьківський розум, противився
кожному слову. Він, Олаф, має продовжити
справу славного конунга Гарольда ІІІ Суворого Правителя,
він має й далі ширити межі Норвегії, в честолюбних
помислах він бачив уже Данію під норвезькою
короною; зрештою, кожен король, що поважає
себе, не має права розлучатися з мечем.
– Мамо, це неможливо. Чоловіки народжуються
для війни, королі – для слави і примноження свого
королівства.
– Сину, – не забирала рук з голови Олафа Єлизавета,
тільки в дотику її долонь син відчув якусь напругу.