пантелику найсерйознішу аудиторію. Публікуючи
капітальну працю з фізики, раптом заманулося йому
піджартувати над колегами: Георгій посилається на
неіснуючу публікацію Ландау в журналі «Червоний
гудок». Колеги-фізики тероризують бібліотекарів
безуспішними проханнями знайти цей журнал, бібліотекарі
собі збилися з ніг, шукаючи видання з такою
дивною назвою, аж поки всі разом не здогадалися,
що їх «розвели».
Про вдачу Георгія залишилися найрізноманітніші
вислови найславетніших сучасників.
«Він любив життя, любив азарт теоретичного пошуку,
був невичерпним на вигадку в науці, в жартах
і приколах».
«Патріарх сучасної астрофізичної теорії».
Який з цих висловів найближчий до правди?
Обидва.
Принаймні тричі йому б мала бути заслужено присуджена
Нобелівська премія.
Ще в 1928 році Гамов публікує статтю про тунелювання
альфа-частинки, явище, що лежить в основі
термоядерних реакцій та інших процесів. Пройде багато
років і коли Гамов відвідає Кавендишську лабораторію,
науковець Кокрофт розпитає його про можливості
зворотного процесу, чи можуть альфа-частинки
проникати в ядро. Георгій на прохання підрахував,
що буде, коли направити на ядро велике число альфачастинок,
тобто заклав основи теорії прискорювачів.
В 1932-му році такий прискорювач збудували Кокроф
і Уолтом – вони відзначені Нобелівською премією
1951 року, на розрахунки ж Георгія в нобелівських
документах посилання чомусь було відсутнє.
Шелестять сторінками підручників з фізики й
школярі, де оповідається про Всесвіт і Великий Вибух.
Теорія про це Георгія Гамова дозволила розподілити
за часом і температурою стадії утворення Всесвіту.
Після вибуху має виникнути електромагнітне випромінювання,
яке тепер називають реліктовим, до нашого
часу воно має відповідати 3–4 градусів Кельвіна,
тобто довжина хвиль буде в кілька сантиметрів.
З фантастичної теорії дехто й підсміювався, аж
доки в 1965 році А. Пензіас і Р. Вільсон не встановлять
це електромагнітне випромінювання в 3 Кельвіна.
Шукали вони несправності апаратури, причини
сторонніх шумів – і все марно, аж доки теоретики
фізики не порадили їм почитати Гамова.
Публікуючи дані про сенсаційний експеримент,
звісно, вони забули послатися на працю Георгія. А він
відреагував на поважній конференції в своєму стилі.
– Якщо я загубив монетку, а хтось інший знайшов,
я не доведу, що вона моя. Але ж я загубив монетку
в тому місці, де її знайшли.
А. Пензіас і Р. Вільсон отримали Нобелівську
премію в 1978 році. Георгій на той час був уже в кращому
світі.
Втретє міг би Гамов стати нобеліантом в несподіваній
для себе галузі – генетиці. Ось як він пише про це
сам: «В 1954 році я зробив досить екстравагантне відхилення
в біологію. То був рік, коли американський
біолог Джеймс Уотсон і британський кристалограф
Френсіс Крік успішно сконструювали правильну модель
ДНК… Прочитавши в Nature в травні 1953 року
статтю Уотсона і Кріка, яка пояснювала як спадкова
інформація зберігається в молекулах ДНК в формі
послідовності чотирьох груп, відомих як «основи»… я
зацікавився: а як же ця інформація проводиться в послідовність
двадцяти амінокислот, які утворюють молекули
протеїну. Проста ідея, яка прийшла в голову,
полягала в тому, що можна отримати 20 із «4» підрахунком
числа всіх можливих триплетів, що утворюються
з чотирьох різних сутностей».
І Георгій Гамов розгадує, як довжелезні молекули
ДНК співвідносяться одна з одною, як зберігається
156156
спадкова інформація, як передається нащадкам. Вчений
придумує «первинний алфавіт ДНК». Стаття про
це обійшла не тільки західні наукові джерела, а дивом
небаченим навіть передрукувалася в СРСР.
Трибуквений код ДНК було експериментально
підтверджено на початку 60-х і в 1968 році біохіміки
США М. Ніфенберг, Р. Холлі та Х. Коран удостоїлись
премії Альфреда Нобеля. Втретє Шведська королівська