академія «не помітила» Гамова.
…Відшуміли роки, і дуже добре, що одесити
пам’ятають і шанують свого земляка. Георгій Гамов
також не цурався своїх пракоренів. Аби не звинувачували
в суб’єктивізмі, доречніше буде послатися на
інші, неукраїнські джерела. Цікава стаття є в журналі
«Вестник. On Line» (№6) «Три его открытия были
достойны Нобелевской премии». Ось що пишуть автори
Мирон Амусья і Марк Перельман (Ізраїль): «Георгий
Гамов родился в Одессе. Отец его преподавал
русский язык и литературу в гимназии, среди его
учеников был Троцкий, помянувший об этом в автобиографии.
По происхождении Гамовы были запорожскими
казаками, так что Г. А., неисправимый
шутник, включил в автобиографию репродукцию с
известной картины Репина». В ґрунтовному матеріалі
докторів фізико-математичних наук В. Френкеля
і А. Черніна «Возвращается Г. А. Гамов» («Природа»
1989, № 9) зустрічаємо також чимало цікавих деталей.
Дід по батькові Георгія був командувачем Кишинівського
округу, мамин батько – митрополит і
настоятель Одеського кафедрального собору. В тому
числі є тут рядки: «Семейные предания восходят по
временам Запорожской Сечи – недаром репродукция
с известной картины Репина включена Гаммовым
в автобиографическую книгу».
А ще участь Георгія поряд з угорцем Тейлором
і поляком Ухамом в розробці водневої бомби
(до атомної не допустили перестрахані американці
– формально він по військовому квитку вважався
командиром Червоної армії, бо читав колись лекції
на артилерійських курсах), а ще прекрасні книги з
популяризації науки…
Ми так мало знаємо про цю людину і її поважну
сім’ю, життя в Одесі, ще менше про працю в Харкові,
у знаменитому фізико-математичному
інституті. А дарма.
В російських журналах в свій час на
групових фотографіях світових знаменитостях
Гамова замальовували, робили
подобу чорного якогось стовпа. Сьогодні
ж ці та подібні журнали «приватизовують
» Георгія Антоновича, проводячи
паралель із ставленням італійців до Расстреллі,
Россі чи Кварнегі. Не будемо
їм заважати. Справді, якщо Фредерик
Шопен виїхав у двадцятилітньому віці
із Польщі і не повернувся, але навіки залишився
польським митцем, Олександр
Герцен, процитувавши на кордоні «Прощай,
немытая Россия» осів назавжди в
Лондоні та залишився російським письменником,
скитальця Джорджа Байрона
не відцуралася Англія, то чому має українська
земля відцуратися імені Георгія
Гамова?
А пліткували ж про нього (публічно! у пресі!) на
тій землі де чорною тушшю, замальовували навіть
обличчя.
– Погнався за американськими долярами…
– Покинув сліпого і безпомічного престарілого
батька.
Насправді ж частенько Антон Гамов чимчикував
на пошту в найлютіші й найголодніші 1933–1937
роки, де одержував, як свідчили енкавеесівські доноси,
«багаті продуктові посилки» – може, тільки вони
й продовжили трішки його життя. А ділитися ними
старий Гамов починав тут же, з поштового відділення
– він не міг пересилити той стражденний погляд
очей службовців, що бачили з документів вміст посилок
– погляд несміливий, соромливий і водночас
прохальний, погляд очей, що єдині тримали висхле
тіло, аби його вітер десь не поніс, погляд з висохлого
лиця, де пожовкла шкіра обтягувала немов гіпсовий
анатомічний череп, очей, що благали малоздійсненного
– милосердя.
157
Георгій Гамов
158158
Георгій Шарпак,
фізик
ЗУСТРІЧ У ШВЕЙЦАРІЇ
На бенкеті в готелі «Метрополь» Іван Васильович
Чувило так вже пригощав ікрою швейцарських колег,
так вже пригощав, що аж друзі тихенько смикали
за рукав:
– Та облиш ту ікру, а то ще подумають, що ми самі
її ніколи не бачили…
– Для нас вона теж не картопля. Але ви на власні
очі пересвідчилися, чого та ікра мені вартувала? – не
погоджувався Іван Васильович, замилувано зирячи
на апетитні чорні ікринки, що вилискували на фоні