«найбільш мислячих жителів міста», в тому
числі Сікорського, попросивши поділитися своїм баченням
прийдешнього півстоліття. Ігор Іванович не
відмовив газетярам.
Як авіаконструктор, оповідав в інтерв’ю, він вірить,
що швидкість літаків може сягнути 1300 кілометрів
за годину, океан долатимуть лайнери отак годин
за п’ять, Нью-Йорк стане унікальним континентальним
аеропортом, з американського континенту стартуватимуть
літаки через Північний полюс на Берлін і
Москву, місцеві авіалінії обслуговуватимуть гелікоптери,
а ще будуть герметичні літаки, в яких люди через
стратосферу літатимуть в будь-яку точку землі без
будь-якого дискомфорту… Ще сміливіші мрії Сікорський
висловить згодом, як візьметься за гелікоптери.
Ось як він напише в книзі «Грядущий вік повітря»:
«Уявіть, як ваша дружина бере вертоліт і відправляється
на ньому до подруги. Вона відчиняє двері вертольотного
ангару, який лиш трішки більший за старий
сімейний гараж на дві машини. Дружина сідає в двомісну
кабіну і заводить двигун, переключає енергію
на шасі і вирулює… Потім ваша дружина злітає на чо
І. Сікорський
в екіпіруванні
пілота-авіатора.
1911 р.
174174
Влітку
1914 року на «Іллі
Муромцеві» №2
Сікорський
з трьома членами
екіпажу вирушив
у переліт
Петербург – Київ.
тириста метрів, виходить на спеціально відведену повітряну
трасу, і через тридцять хвилин вже гомонить
собі із подружкою».
…Ігор Іванович писав листа незнаному землякові
Василю Галичу швидко, розмашисто, за чотирнадцять
років свого життя у Сполучених Штатах він не
тільки вільно розмовляв англійською. Він уже й думав
нею. І так само раптово Ігор Іванович відкинув
ручку.
Може, до стриманого листа незнаній людині додати
щось з пережитого, що зарубинами на серце лягає?
Він зараз працює над літаком, на якого покладає
великі надії, і якби Всевишній допоміг їх здійснити,
то було б новим словом в авіації. (Надії Сікорського
справдяться – цей літак відкриє пасажирську повітряну
лінію через Тихий океан, прокладе транспортну
повітряну лінію). Але це все так тяжко дасться…
Скільки разів сам на власноруч змонтованих літаках
падав, чудом залишався живим, і знову не відступався
від мрії. До смерті, певно, снитиметься випадок з
літаком S-35, який мав стати новою сторінкою в літописові
авіації.
Французький льотчик Рене Фонк, відчайдуха
і непосида, готуючись до першого в історії перельоту
через Атлантику, поміж різних варіантів
літальних апаратів вибрав машину Сікорського.
Справжній ас Першої світової війни прагнув виграти
приз в 25 000 доларів – серйозні гроші на ті
роки. Загорівшись ідеєю, Фонк весь час підганяв Сікорського,
Ігор Іванович в свою чергу клопотався з
колективом, просив пришвидшити роботу, хоча люди
над вдосконаленням літака і без того працювали на
межі можливого. А Рене Фонк насідав, він не тільки
боявся втратити оголошений приз: літо закінчувалося,
насувалася осінь, а для такого перельоту потрібна
хороша погода. Нарешті все готове, серія випробувальних
польотів дала хороші результати. Він робить
переліт у Вашингтон, де в присутності офіційних осіб
проводяться технічні заміри.
20 вересня 1926 року екіпаж зайняв місця для польоту.
Тисячі людей юрмилися навколо, вони приїхали
з усіх усюд подивитися на історичне диво. Літак
повільно рушає, набирає швидкості поміж вузького
коридору людського юрмища, що аплодує і захопленими
криками проводжає екіпаж, ось машина вже подолала
половину злітної смуги… Раптом Сікорський
побачив, що швидкість падає, за літаком знімаються
клуби куряви. «Скид не спрацював, допоміжне шасі волочиться
», – холодна, тривожна вжалила думка. А далі
був вибух, двоє льотчиків вирвалися з вируючого
пекла, а радисту й механіку не пощастило… На очах
у завмерлого натовпу палахкотіли і дужчали стовпи
злого і немилосердного полум’я, в якому живцем горіли