лякливо не біг перевіряти: чи не пожежа. То тихо вигравало
всіма кольорами північне сяйво, тішачи люд
всіма мислимими і немислимими кольорами. А в історію
цей король увійшов як «конунг Олаф Спокійний
». Може, то Бог почув мовлені ним слова під час
материного благословення?
21
ПРИХИСТОК
ВІЗАНТІЙСЬКИХ МОРНАРХІВ
В
В
дарили дзвони у Галичі, вдарили всі водночас, їх
лункий подзвін здіймався у синє безхмарне небо,
де лиш зграйки голубів зблискували під сонцем білими
крилами, розливався той подзвін містом і найдальшими
його околицями. Дзвони вдарили водночас, як
тільки на видноколі з’явився загін візантійського імператора
Ісаака ІІ Ангела.
Нечисленний загін імператора наближався до воріт
Галича. Зате зустрічав його неймовірно чисельний
люд, як і належить вітати одну з найзначніших
царствених персон цього суєтного світу – хиталися
на легкому вітрі хоругви, аж рябіло в очах від пишних
уборів бояр, виблискували на сонці латинські шоломи
багатотисячного війська, озброєного за найсучаснішими
зразками. Попереду – Роман Мстиславович,
самодержець усієї Русі, як іменують його в столицях
найпотужніших держав, удостоєний королівської корони
Римським Папою. Роман Мстиславович гідно
зустрічає свого іменитого гостя. Бо одружений він
з Анною, батьком якої якраз і є Ісаак ІІ Ангел, мама
– імператриця, донька угорського короля Бели ІІІ
Вид на місто Галич.
Гравюра
Наполеона Орди
2222
Роман Мстиславич
— засновник
Галицько-
Волинського
князівства
– родинні узи часто міцніші за будь-які міжнародні
угоди.
– Ваша імператорська величносте, – вклонився
Роман, – наша земля, наша держава, спадкоємиця
великої Київської Русі, що дала початок родинному
єднанню, наш люд увесь із великою приязню вітають
вас і весь ваш почет…
Та коли прийняв імператор хліб-сіль, то не побачив
Роман на обличчі тестя нічого, окрім безпросвітного
смутку. Він уже знав причину цього – похід
хрестоносців позбавив Ісаака ІІ Ангела імператорського
трону. Тим паче Романові хотілося, щоби повержений
монарх не відчував зміни ставлення, йому
хотілося не тільки прихистити тестя, а й зробити все,
аби відійшов той душею.
– Ваша імператорська величносте… тату, – тільки
й видихнула Анна, прихилившись до батькового
плеча, і сльози зблиснули в її очах, у яких не знати
чого відсвічувало більше – жалю чи радості від зустрічі.
– Ну й забралися ви на край світу, – після перших
хвилин зустрічі озвався нарешті тесть. – Стільки
намандрувався я Грецією, та ще й ваших степів відміряв.
Так далеко від Києва столицю свою переніс…
– Не на край, ваша імператорська величносте, а
в самісінький центр Європи. Саме тут відбуваються
головні події, тут, в осереді європейському, твориться
майбутнє народів. Тут наша доля… А Київ назавше
залишиться серцем Русі.
Ще Романові Мстиславовичу хотілося додати, що
його держава уже має земель не менше, ніж священна
Римська імперія, і ще прирізати можна дещицю, та
промовчав, лишивши на потім.
Вже під час бенкету на честь візантійського гостя,
де лунало багато здравиць справді щирих, без фальші
і принизливого співчуття – вірили-бо, Візантійська
імперія стоїть багато віків і ще стоятиме, Роман продовжив
мову.
– Зусібіч все обдумати треба… Ваш попередник
Андроник Комнин 1164 року теж втратив константинопольський
трон і знаходив прихисток на нашій
руській землі. Тільки тепер наша міць незмірно
більша.
– Я вдячний за розуміння, – похилив голову інмеператор.
– Але біда рідко ходить самотиною. Якщо
за Анну я спокійний, бо вона за тобою, як за міцною
стіною, то серце болить за іншу дочку – Ірину, що
за німецьким королем Філіпом ІV Гогенштауфеном.
Неспокійно там, крові багато ллється… А найгірше
те, що Римський Папа Інокентій ІІІ не на боці Філіпа.
Своєю чергою Інокентій ІІІ шанує тебе, королівську
корону он дарував…