що давні українці не раз перепливали Атлянтик
з норманами…» Найновіший дослідник перших відвідин
вихідцями з України американського континенту
веде хронологію з 1608 року…
Ні, думав Гнатишин, не варто відступати від заготовленого
в історичні мандрівки, як і не варто дорікати
парламентарям молодої держави на неочікувані
та негадані труднощі. Вони їх самі пересилять, як здолало
дідове покоління тяготи і небезпеки освоєння
предковічних канадських пралісів, навіть принизливе
несприйняття на початках осілими вже громадами
українських прибульців. Він тримав у руках той вересневий
номер 1897 року вінніпезької газети «Дейлі
Нор-Вестер», що в редакційній статті скрушно журилася:
«Навала цих брудних, зубожілих і темних іноземців
на прогресивні і освічені громади є важким
випробуванням для таких громад. Ці люди не мають
достатньо капіталу, щоб витримати труднощі зими…
Вони принесли з собою хвороби у повному наборі…
Будучи бідними і непрогресивними, вони замість
сприяння прогресові гальмують його».
Ні, думав Рамон Гнатишин, він буде говорити про
інше, про це він має право сказати, як керівник однієї
з найпотужніших світових держав, про те, що загальновизнане
усім суспільством. Саме ці українці, про
яких знаходились охочі говорити «неосвічені і смердять
часником», саме вони розумом і мозолями довели,
як прекрасно може родити канадська земля.
– Значення присутності українців у Канаді полягає
не стільки у здобутках, яких вони добилися
там. Воно виражене радше історичною спадщиною
українців, якої зберігається в багатьох місцях нашої
країни, зокрема на заході Канади. Перед лицем великих
соціальних та фізичних труднощів вони виявили
185
свою волю та мужність, щоб добитися успіхів у сільському
господарстві. І тепер нащадки українських
переселенців дуже багато роблять для того, щоб зміцнити
аграрний комплекс країни.
Ні, він не дорікатиме молодим парламентарям за
бідкання на неочікувані труднощі, бо взагалі не любив
дорікати чи підсміхати – єдиним, над ким він дозволяв
собі кепкувати, був він сам. Рамон Гнатишин
знайде інший спосіб сказати про це, інтелігентний і
делікатний, коли відкриватиме в Чернівцях музей буковинської
діаспори.
– Цей музей – пам’ятник відважним піонерам
і невгамовним шукачам кращої долі, – скаже він.
– Я горджуся тим, що можу їх вшанувати…
А як виїжджав Іван Гнатишин з Вашківців, де народився
батько, то побачив уже з вікна автомашини
високо, ледве не під кошлатими хмарами, буслиний
ключ, що прямував у вирій своєю небесною многотрудною
дорогою. «А може, то душі, знудьговані й
зболені, – подумав він, – прилітали відвідати рідні
прадавні гніздовища». Може, десь і тепліше, і харчу
більше, та однак загадкова, неймовірна і непізнана
сила чомусь тягне сюди: через тисячі верст, крізь залиті
сонцем небесні обшири чи грозові хмари, в які
не раз доведеться зайти ключеві, набурмосені хмари,
де живуть блискавиці, що, тішачись волею, зблискують
грізно, схрещуються і ламаються; скільки то
разів за тисячі верст треба змахнути натомленими
крилами, наче веслами, у тугому й пружному повітрі,
щоб відшукати в безмежних просторах, без компасів
чи комп’ютерів, дорогу до прабатьківського гнізда;
усі небезпеки та злигодні треба здолати, бо є велика
і нерозгадана, таємнича і млосно заманлива, непосильна
і незбагненна для практичного розуму загадка
– рідна земля.
Замість приміток
НАША МИНУВШИНА
ОЧИМА РІЗНОГО ЛЮДУ
188188
ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ РУСІ: ХОЛОДНИЙ РОЗРАХУНОК ВОЛОДАРЯ
ЧИ ОСЯЯННЯ ДУШІ?
ЦЕСАРІВНА АННА: ЖЕРТВА ЧИ ПОДВИЖНИЦЯ?
Багато цікавих деталей можна знайти в зарубіжній літературі про вінчання
князя русичів з візантійською царівною. Інколи «гуляють» дати, навіть значиться
різна кількість попередніх Володимирових дружин, по-різному трактуються окремі
факти в авторів різних країн і різних часів. Інколи трапляється доволі несподіване
тлумачення місії царівни Анни, бачення проблематики самим князем Володимиром.