[7] «Він міг бути хрещений київським єпископом, або, якби звернувся в
Константинополь, то імператор радо послав би йому для цього вищого прелата.
Володимир зібрав армію та пішов на Херсонес – останнє місто в Русі, що було
під владою Візантії. Його взяли зрадницьким шляхом, і з цього міста Володимир
послав у Константинополь вимогу руки сестри імператорів Василя та Костянтина.
Хоча імператорам не сподобались такі вимоги, вони погодилися, адже дуже боялися
вторгнення. Однак вони поставили перед Володимиром умову – він мусить прийняти
хрещення. Церемонію провели в Херсонесі: згодом після того, як припливла
наречена, в тому ж місті відбулось весілля. Повертаючись до Києва, Володимир віз
із собою священиків та священні орнаменти із херсонеських церков».
Берген Роберт ван. Історія Русі. – Нью-Йорк: Амерікан Бук Компані, 1905.
[8] http://www.mainlesson.com/display.php?author=morris&book=russian&story=
Volodymyr
«Since the days of Olga Kyiv had possessed Christian churches and priests, and
Volodymyr might easily have been baptized without leaving home. But this was far too
simple a process for a prince of his dignity. He must be baptized by a bishop of the parent
Church, and the missionaries who were to convert his people must come from the central
home of the faith.
Should he ask the emperor for the rite of baptism? Not he; it would be too much
like rendering homage to a prince no greater than himself. The haughty barbarian found
himself in a quandary; but soon be discovered a promising way out of it. He would make
war on Greece, conquer priests and churches, and by force of arms obtain instruction and
baptism in the new faith. Surely never before or since was a war waged with the object of
winning a new religion.
Gathering a large army, Volodymyr marched to the Crimea, where stood the rich and
powerful Greek city of Khersonese. The ruins of this city may still be seen near the
modern Sevastopol. To it he laid siege, warning the inhabitants that it would be wise in
them to yield, for he was prepared to remain three years before their walls.
The Khersoneseites proved obstinate, and for six months he besieged them closely.
But no progress was made, and it began to look as if Volodymyr would never become a
Christian in his chosen mode. A traitor within the walls, however, solved the difficulty. He
shot from the ramparts an arrow to which a letter was attached, in which the Russians were
194194
told that the city obtained all its fresh water from a spring near their camp, to which ran
underground pipes. Volodymyr cut the pipes, and the city, in peril of the horrors of thirst,
was forced to yield.
Baptism was now to be had from the parent source, but Volodymyr was still not
content. He demanded to be united by ties of blood to the emperors of the southern realm,
asking for the hand of Anna, the emperor’s sister, and threatening to take Constantinople
if his proposal were rejected.
Never before had a convert come with such conditions. The princess Anna had
no desire for marriage with this haughty barbarian, but reasons of state were stronger
than questions of taste, and the emperors (there were two of them at that time) yielded.
Volodymyr, having been baptized under the name of Basil, married the princess Anna, and
the city he had taken as a token of his pious zeal was restored to his new kinsmen. All that
he took back to Russia with him were a Christian wife, some bishops and priests, sacred
vessels and books, images of saints, and a number of consecrated relics».
MORRIS, CHARLES, Historical Tales. The Romance of Reality. Russian (Volume
Viii). Philadelphia, Pa: J.B. Lippincott Company, 1908.
[8] «З часів Ольги Київ мав християнські церкви та священиків, тож
Володимир легко міг бути охрещеним без потреби покидати батьківщину. Але
для такого гордого князя це було надто просто. Його має охрестити єпископ
покровительської церкви, і місіонери, які мали б його охрестити, мають прийти
із головного дому віри.
Чи повинен він просити у імператора право на хрещення? Хто завгодно, але не
Володимир: це було б як віддача пошани князеві, який не є кращим за нього самого.
Примхливий варвар потрапив у складне становище, але вже скоро він знайшов з
нього багатообіцяючий вихід. Він розпочне війну з Грецією, захопить священиків та
церкви й силою візьме вчення та хрещення в нову віру. Звичайно, ніколи до і після
того метою війни не було прийняття нової релігії.
Збираючи велику армію, Володимир пішов у Крим, де стояло багате та могутнє
грецьке місто Херсонес. Його руїни можна ще й досі побачити біля сучасного
Севастополя. Володимир взяв місто в облогу, попередив жителів, що їм краще здатися,
оскільки він мав намір залишатися біля мурів Херсонеса протягом трьох років.
Мешканці міста були непіддатливими, і він тісно тримав його в облозі протягом
шести місяців. Але нічого не відбувалося й почало здаватися, що Володимир ніколи
не стане християнином так, як він того хоче. Однак зрадник на території міста
розв’язав проблему. Він випустив із валу стрілу з прикріпленим листом, де русам
повідомлялося про те, що місто отримувало всю свіжу воду через підземні труби,
проведені до джерела біля їхнього табору. Володимир перекрив труби і місто,