Нота Бене, Єль Юніверсіті Прес, 2002.
«Припускається, що християнство постійно існувало в Україні з часів апостолів.
За давньою легендою, перший контакт України з християнством прийшов із місією
Святого Андрія Первозванного до Києва у 55 році нашої ери. Важливість Андрія, як
можливого засновника церкви, в Константинополі призвела до спірних тверджень, що
він також побував у Польщі та Грузії; Розповідь про пережиті роки (A Tale of Bygone
Years) повідує про те, що він відважився піти далі до майбутнього Новгорода, але
українські вчені заперечують, що він відвідав ту землю, яка пізніше стала Росією. На
жаль, засновані апостолом церкви були зруйновані внаслідок вторгнень варварів у
третьому столітті, однак стверджують, що «голова Скіфської Єпархії» був присутній
на Першій Всесвітній Раді в Нікеї 325 року н. е. (можливо, насправді, єпископ Кадмус
з Босфорського королівства). Міф про місію Андрія до скіфів почав розвиватися в
одинадцятому столітті і був поширений у Середньовіччі – Церковний Собор (Рада),
205
проведений у Києві 1621 року, проголосив його «Апостолом Русі». Церква Святого
Андрія, побудована в Києві 1086 року, більше не стоїть, але екстраваганцу в стилі
бароко XVІІІ століття з його іменем можна побачити на горбі над Дніпром, де,
вважається, Андрій поставив хрест, як показано на одному із головних малюнків
у церкві – «Проповідь Апостола до Скіфів», створеному Платоном Бориспільцем.
(1847 р.). Міф про те, що Андрій дав своє привілейоване благословіння українській
землі, є центральним догматом сучасної української церкви – навіть Папа дав цьому
прихильну згадку під час свого візиту 2001 року».
206206
КИЇВСЬКИЙ ЗЯТЬ: «ВІРИВ У СЛАВУ, БАГАТСТВО ТА ВЛАДУ…»
Погляд збоку, сторонній погляд, завжди цікавий. Про київського зятя,
майбутнього конунга Норвегії Гарольда збереглося чимало писемних згадок,
причому не завжди компліментарних. Певно, був він саме таким – людиною
свого часу, воїном і мандрівником, поетом і мисливцем за жіночими серцями та
звичайнісінькими земними скарбами… Однак згадки про Ярослава Мудрого, певне,
вимагають деякого «коригування», бо точка зору про «новгородського князя» інколи
подається з російської дзвіниці. Тому доцільно надалі зіставляти дати, наприклад, з
«Вікіпедією», вдавшись до цитування навіть більш просторого уривка:
[22] «Після смерті свого батька Володимира Святославовича в 1015 році Ярослав
Мудрий у боротьбі за київський престол розбив війська Святополка біля Любеча і
засів на київський княжий престол, але 1018 року під натиском польських військ
короля Болеслава І, що їх взяв собі на допомогу Святополк, мусив покинути Київ.
Після остаточної перемоги в битві над р. Альтою 1019 року Ярослав Мудрий став
київським Великим князем.
Прагнучи об’єднати всі руські землі, Ярослав Володимирович змушений
був вести боротьбу проти свого брата Мстислава Володимировича, князя
тмутороканського і чернігівського. Після битви під Лиственом біля Чернігова 1024
року Ярослав мусив відступити Мстиславові Чернігівщину і всі землі на схід від
Дніпра, крім Переяславщини. Згодом, після укладеного 1026 року в Городку під
Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами. Ярослав Мудрий
допомагав Мстиславові у боротьбі з касогами і ясами 1029 року, розширивши власні
володіння до кавказьких гір; а Мстислав – у скріпленні й розширенні держави
Ярослава Мудрого на захід від Дніпра. На півночі 1030 року Ярослав зайняв землі
між Чудським озером і Балтикою й там заснував м. Юріїв, у 1030–1031 рр. війська
Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські міста, які 1018 року загарбав Болеслав
І. Тоді ж Ярослав здобув від Польщі смугу землі між р. Сяном і Бугом; там збудовано
м. Ярослав і Белз. Після смерті Мстислава 1036 року Ярослав об’єднав під своєю
владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави.
У 1038–1042 роках Ярослав вів успішні походи проти литовських племен – ятвягів,
проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь».
[23] http://www.glasglow.com/e2/ha/Harald_III_of_Norway.html,
«Surnamed Haardraade (English: «Hardraada»), which might be translated «hard
reign», he was the son of King Sigurd and of King Olaf the Saint. At the age of fifteen he