– Да-а, а сколько психологизма вы вложили в обращение к пенсионерам: «Накажи неблагодарных внуков – проголосуй за Компартию!»
Артурчиковий комплімент подіяв – до підбадьореного іміджмейкера швидко поверталися впевненість у собі і усвідомлення власної геніальності. Кілька секунд, – і Нестор Євграфович майже остаточно оговтався; ще трохи схвильовано, але вже опанувавши своє обурення, він продовжив:
– А какой шикарный клип мы прокрутили прямо перед выборами по всем местным каналам!
– «Ленин всегда живой» с Борисом Моисеевым и стриптиз-балетом «Надя и Инесса»!… – із задоволенням пригадав Артурчик.
Раптом із вулиці долинуло явно недоброзичливе тупотіння чобіт. Навіть не тупотіння, а гримання кільканадцяти пар важкого взуття. Іміджмейкер та асистент встигли помітити, як повз вікно промайнули чорні папахи. Політтехнологи підхопилися зі столу і завмерли в очікуванні чергового лиха. За кілька секунд важкі ковані чоботи почали гамселити у офісні двері.
Артурчик кинувся до вікна і обережно визирнув – на вулиці зібрався гурт чоловіків у чорній формі станичних козаків з шаблюками. Над натовпом височіли монархічні прапори, корогви та портрети Миколи II і генерала Макашова.
– Нестор Евграфович, ка…жется, единый кандидат… от патриотических сил тоже проиграл… на своем Ста…ничном округе… – затинаючись, тремтячим голосом сказав він.
Іміджмейкер миттєво охопив руками стіл і, штовхаючи його поперед себе в напрямку вхідних дверей, філософські прокректав:
– Я предупреждал, что ему придется нелегко с такими незапоминающимися фамилией и национальностью… Русских Ивановых – миллионы, а, к примеру, японка Хакамада – одна. Так кому отдаст свой голос наша загадочная славянская душа?
Асистент уважно дослухав шефа, а потім теж кинувся барикадуватися. У хід пішли м'які крісла, комп'ютери та інше офісне майно. За кілька хвилин Нестор Євграфович спо-хопився, що зведення барикади майже завершене, та й у двері вже не грюкають. Він удруге за день став навкарачки, збираючись наблизитися до вікна, але побачивши, що його випередив асистент, порачкував до місця, де раніше стояв стіл, під яким він ховався.
– Ну и что там, Артурчик, происходит? – пошепки, але трохи нетерпляче спитав він. Асистент знову визирнув – войовничого вигляду чоловіки в козацьких одностроях грізно бубоніли, жбурляючи агресивні репліки і люто зиркаючи у бік офісних вікон…
– Шумят… – стиха прокоментував Артурчик.
З-поміж станичників вирізнявся отаман, на грудях якого орденів із хрестами було найбільше, – Артурчик навіть подумав було, що йому примарилося, коли побачив мінімум дванадцять тільки Георгіївських Хрестів… Козацький вождь піднявся на ту ж саму шухляду, на якій нещодавно вивищувався вождь комуністів. Тримаючи в одній руці мегафон, а другою, мов шаблею, навхрест рубаючи повітря, він хриплим голосом відчайдушно волав:
16 ДлштроДЖАНПРОВ
– Православные! Доколе русскому человеку ходить на поклон к березовским, Ходорковским, абрамовичам и прочим имиджмейкерам!
Потім, повернувшись у бік офіса, заревів повз мегафон:
– Кому, Иуда, ты продал мое место в Государственной Думе?! Ну, ничего, сионисты, будет и на нашей улице праздник! Мир не без русских людей!
Натовп проскандував «Любо!», перейшов на «Чемодан – вокзал – Израиль!» і, вклавшись у чотири-п'ять хвилин, з почуттям майже безкоштовно виконаного обов'язку перед православною вірою, закатованим царем та сплюндрованою Вітчизною, рушив геть, врізнобій затягуючи:
Спів поступово віддалявся і нарешті стих. Осмілілий Нестор Євграфович звівся на ноги і визирнувши у вікно, прокричав услід зниклій козацькій процесії:
– Черносотенцы! Голодранцы! Патриоты-шматриоты! Хотели депутатский мандат за свои жалкие сто штук баксов!
Асистент потер лоба, щось пригадуючи, потім підійшов до барикади, добув із купи офісного начиння ноутбук і увімкнув його. Не дочекавшись, доки комп'ютер завантажиться, він упівголоса невпевнено промовив:
– Нестор Евграфович, так они, вроде, триста тысяч заплатили…
Іміджмейкер повчальним тоном роз'яснив:
– А на разницу в жалкие двести тысяч, я, оставив ремонт собственной квартиры, ломал голову, как им обустроить Россию!