Асистент щиро здивувався:
– Так это, значит, мы и есть?
– Артур Андреевич! – вдавано суворим тоном промовив Нестор Євграфович, – Не МЫ, а именно ВЫ! Ибо деньги на студию кто отвозил?!. То-то же.
Тим часом на екрані знову виникла радісна голова ведучого «Новин» – вона поступово зменшувалася, доки веселий ведучий не опинився в товаристві гостей студії. Гостей було троє: Сливка, Симорозенко і Бабай. Максимально розтягнувши губи у посмішку, «радісна голова» запитав у глядацької аудиторії:
– А якої думки самі кандидати з приводу участі російських іміджмейкерів у наших виборах?
Ведучий повернув голову праворуч – в бік пана Сливки, очікуючи відповіді. Осягнувши, що настав час виголосити в камеру щось рідне, вічне і патріотичне, Сливка почав втягувати в легені вже й без того розріджене студійне повітря. Шнурівка на його вишиванці напнулася… Він навіть уже відкрив рот для виголошення своєї вступної тези, але раптом у студії замість нього хтось неприємним риплячим голосом вигукнув:
– Мы, представители рабо!…
Повітря зі свистом вилетіло зі Сливкових легенів, не зачепивши жодної голосової зв'язки. Шнурівка на вишиванці обвисла. Сливкові руки потягнулися кудись поза спиною ведучого… Екраном поповзли стіни, декорації, а потім і стеля студійного приміщення – немов зі студійним оператором щось сталося. Кільканадцять секунд десь поза камерою хтось вовтузився і пошепки лаявся. До вух політтехнологів навіть долетіло кілька нецензурних словесних конструкцій, знайомих з дитинства і рідних кожному росіянину, а також надійно імплантованих в лексику всіх країн пострадянського табору. Нарешті камера – ковзнувши кілька разів по ведучому – зупинилася біля його лівого плеча – на товаришеві Симорозенку, якому, власне, й належала остання репліка. Лівий кандидат поправив на лацкані свого ненового піджака великий червоний бант, нервово відшукав очима камеру і насупивши брови, розпочав свій другий – цього разу, вже відносно контрольований – дубль у прямому ефірі:
– Мы, представители рабочего класса, вооруженные до зубов передовой марксистской наукой, не нуждаемся ни в каких имиджмейкерах, а также менеджерах, дизайнерах и прочих буржуазных штрейкбрехерах! А мои конкуренты пускай вспомнят, – сильно ли помогли имиджмейкеры Керенскому и Троцкому?!
«Радісна голова» поспішно подякував гостю ліворуч – доки той геть не розійшовся – і знову повернув слово Сливці, який вже очікував своєї черги з повними легенями повітря. Пан Сливка «відкрив клапан», і студію наповнив його вивчений до безпам'яті монолог:
– Ми йдемо до виборців, натхненні віршами Шевченка і Драча, Франка і Павличка! Справжні патріоти чужих іміджмейкерів не потребують! І ми ще суворо спитаємо з тих комуно-олігархів, які оплачують послуги московських яничарів!…
Цілком задоволений власним вступним словом, Сливка вдихав залишки повітря для оприлюднення своєї наступної думки. Але несподівано, скориставшись цією невеличкою паузою, перед обличчям Сливки в екран телевізора визирнула кругла фізіономія Бабая. Намагаючись видатися якомога інтелігентнішим, Бабай, тяжко «фільтруючи» лексику і приязно оскалившись, повільно прохрипів:
– Свой имидж я неоднократно отстаивал на стрел… то есть в судах, и потому конкре… компетентно заявляю…
Сливка відчайдушно та марно пробував підвестися та заперечити проти небаченого нахабства кандидата-бізнесмена, що так брутально перервав його виступ, однак важка рука Бабая лежала на його плечі і зводила нанівець всі його холеричні потуги. Після чергової приреченої спроби націоналіста повернути справедливість, Бабай без помітних зусиль переставив крісло з набридливим Сливкою вбік і звично «пальцюючи» та зайнявши собою весь екран, продовжив:
– К имиджмейкерам идут те, у кого не хватает бабл… денег на хорошего адвоката! Если каждое чмо…
Іміджмейкер, глипнувши на помічника, що зосереджено шарудів аркушами з текстами виступів клієнтів, вимкнув телевізор і поцікавився його думкою щодо дебютного ефіру їхніх українських клієнтів:
– Ну, и как тебе наши подопытные?
– Стопроцентного запоминания еще нет, – поділився враженнями асистент, звіряючись із написами в аркушах, – но ваши тезисы они изложили весьма близко к тексту.
– Очень хорошо, – задоволено констатував Нестор Євграфович, – так и запиши, Артурчик, в наш лабораторный журнал.
Нестор Євграфович і Артурчик сиділи у м'яких кріслах у своєму готельному номері і вже майже дві години репетирували із Симо-розенком його наступний виступ перед співгромадянами. Політтехнологи були вражені стійкістю і натхненням лівого кандидата, який вже мабуть всоте завзято і полум'яно виголошував написаний іміджмейкером текст.