Сливка кілька разів про себе прочитав текст, набрав у легені повітря – іміджмейкер з асистентом мимоволі пригнулися – і, розмахуючи «шпаргалкою», театрально виголосив:
– Як це не дивно, але збанкрутілі комуно-імперські політикани знову і знову підкидають нам провокаційні питання щодо – Сливка скорчив презирливу гримасу – Слов'янського союзу, СНД, відносин з Росією! Про імперську політику Росії я скажу словами нашого славетного поета Дмитра Пав-личка:
…Дубль за дублем – щоразу краще і краще – Сливка невтомно і натхненно повторював свій історичний виступ. Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, іміджмейкер з помічником втомлено поплескували в долоні. Нарешті, Нестор Євграфович, підсумовуючи виснажливе тренування, промовив:
– Гарно! Дуже гарно, пане Сливка! Можете вважати, що голоси дев'яноста відсотків національно-свідомих виборців округа вам забезпечені!
На що пан Сливка, мрійливо мружачи очі, відповів:
– От якби позбавити права голосу усіх несвідомих…
– Не відволікайтеся, Богдане Степановичу! – посуворішав іміджмейкер. – Станете депутатом – розробите відповідний законопроект… А поки що вам треба готуватися до зустрічі з працівниками заводу «Червоний Арсенал». Артуре, яка там соціологія по робітничих кварталах? – звернувся він до асистента.
Той простягнув шефу роздруківку.
– Так-так… Тяжкий випадок – співвідношення п'ятдесят на п'ятдесят, – стурбовано розмірковував вголос іміджмейкер. Сливка здивовано, але з неприхованою надією, вигукнув:
– Тобто?! Як це!?
– П'ятдесят відсотків – готові голосувати за лівих… – спокійно відповів Нестор Євграфович.
– А інші п'ятдесят – за мене? Чи ще не визначились? – запитав Сливка, ніби переконуючи присутніх, що надія помирає таки останньою.
– Чому не визначились? Визначились. Вони готові йти і без всяких там виборів палити заводоуправління.
– То що ж я повинен їм сказати? – запитав розгублений Сливка.
Нестор Євграфович витримав паузу і, подружньому поклавши патріотові на плече руку, повчально промовив:
– Друже мій! Ви мусите їм сказати, що в усьому винні червоні директори, які засіли в заводоуправлінні!
– Геніально! – захоплено вигукнув Сливка.
– Я бачу вас на чолі колони червоноарсенальців, з державним прапором у правій руці й «Кобзарем» – у лівій! – у тон йому захоплено підхопив іміджмейкер і несподівано поцікавився:
– «Інтернаціонал» державною мовою пам'ятаєте?
– Авжеж! – обурився натхненний намальованою картиною Сливка.
Нестор Євграфович продовжував підливати у вогонь олію:
– Уявіть – ви ведете народ від палаючого заводоуправління прямо до виборчої дільниці і співаєте:
Сливка набрав у легені повітря і підхопив спів політтехнолога. Артурчик, захлинаючись сміхом, також не втримався і, зчитуючи з ше-фового рота український текст «Інтернаціоналу», почав підспівувати, ковтаючи закінчення слів:
…Розбурхана хоровим співом Сливкова уява малювала йому у легкому серпанку, як він крокує попереду електорального війська від виборчої дільниці до Верховної Ради…
…Нестор Євграфович зиркнув на асистента, який відчайдушними гримасами і тицянням пальцем у свій годинник сигналив, що ліміт часу клієнта вже вичерпаний.
– Да-а, Артурчик, все ж таки, ответственный стрелочник… – подумав іміджмейкер і вже вголос промовив:
– Гаразд! Мало не забув! За кілька хвилин у мене термінова розмова із Бжезинським. Пане Сливко, прошу…
Іміджмейкер подав знак Артурчикові, й політтехнологи взяли окриленого новими перспективами та вірою в перемогу пана Сливку попід руки і вивели гостя з палаючими очима за двері. Адже рівно за п'ять хвилин мав з'явитися їхній третій підшефний.
Вечоріло. Бабай замалим не спізнився. Він увійшов у номер Нестора Євграфовича вже тоді, коли телевізійна програма, задля перегляду якої і збиралися, вже почалася.
– Профессор!… – вигукнув просто з порогу гість.