На плакаті був зображений Симорозенко за кулеметом, а Че вказував вдалечінь рукою. Загалом, угадувалися оцифровані контури відомої афіші кінострічки «Чапаев».
Артурчик вів далі:
– Плакат оказывает непреодолимое воздействие на молодых избирателей. Для избирателей среднего возраста предназначен плакат номер два.
Вони перейшли до наступного плаката, на якому Брежнев и Симорозенко злились у братньому поцілунку. Артурчик професійно коментував витвір рекламного мистецтва, читаючи написане на плакаті:
– Товарищ Симорозенко и дорогой Леонид Ильич снижают цены на водку. И, наконец, плакат номер три, – виголосив асистент. Наблизившись до останнього витвору настінної агіації, він прочитав:
– Бальзам на раны старой гвардии – товарищи Симорозенко и Сталин принимают парад Победы на Красной площади.
На плакаті були зображені Симорозенко і Сталін у білих френчах, котрі вітають народ зі стіни Мавзолею. Симорозенкові від захоплення пересохло у роті. Він довго добирав слова, щоб озвучити свою думку. Діставши і розкуривши подаровану сталіністами люльку, він, нарешті, лаконічно констатував:
– Диалектично!!!
Остаточно оговтавшись, Симорозенко взявся пильно роздивлятися плакат, мало не торкаючись носом ламіноваго паперу. Політтех-нологи переглянулися – зі стурбованого вигляду кандидата від лівих було зрозуміло, що його щось-таки не влаштовує.
– Что-то не так?… – обережно поцікавився іміджмейкер, так само наблизивши носа до агітки.
– Вот тут… Вы знаєте, товарищи, с Иосифом Виссарионовичем небольшая неувязоч-ка… Я ведь в те годы еще пешком под стол ходил… – розчаровано мовив Симорозенко. Асистент загадково посміхнувся і, багатозначно піднявши палець та з повагою зиркаючи на Шефа, розтлумачив:
– Нестор Евграфович предусмотрел запасной вариант третьего плаката.
Артурчик повернув плакат іншим боком. На звороті був зображений Сталін, який тримав на руках карапуза в піонерскій формі з обличчям і сивиною Симорозенка.
– Гениально! – захоплено вигукнув Симорозенко. Він вийшов на середину кімнати, і, попихкуючи своєю люлькою, з природним грузинським акцентом повільно і неголосно підсумував свої міркування:
– Это – по-нашему. Народ давно истосковался по такому социалистическому реализму, товарищ Боженко!
Випровадивши тимчасово задоволеного Симорозенка, іміджмейкер і асистент залишились у номері удвох. По телевізору продовжувалося рейтинг-шоу Підвальського. Бабай сидів на сцені, Підвальський з мікрофоном у руці обходив трибуни з глядачами. Глядач із залу попросив слова – ведучий простягнув йому мікрофон.
– Багато виборців вважають, що у вас сумнівна репутація. Відомі випадки, пане Бабай, що в нашому окрузі вами залякували маленьких дітей… – безстрашно виголосив глядач із зали.
– Ах, ты ж… – піднімаючись з крісла, почав було Бабай. Підвальський миттєво перетнув йому дорогу і, розряджаючи ситуацію, заторохтів:
– Пан Бабай має на увазі, що опоненти застосовують проти нього брудні піар-технології. А от за даними нашого опитування, серед дітей дошкільного віку, Бабай за популярністю значно випереджає Ягу зі ступою та Кощія Безсмертного і поступається лише Карлсону, який живе на даху!
Бабай, піддавшись чарівливості Підвальського, справді трохи заспокоївся. За хвильку він відібрав у ведучого мікрофон і, не підіймаючись із крісла, голосно, щоб геть усім було зрозуміло, промовив:
– Я не знаю, где там «крышует» этот ваш Карлсон, но у нас в городе каждый ребенок знает, что если Бабай – крыша, то… – Бабай намагався згадати слово, що означає предмет, потрібний йому для завершення думки. – Этот, как его…
Гість шоу встав із крісла і, піднявши ногу та розставивши руки, намагався зобразити глядачам, як виглядає цей «предмет».
– Аіст… – пошепки підказав йому Підвальський.
– Да! Вот!! Аист!!! – радо вигукнув Бабай вже без мікрофона.
– Аист на крыше, счастье – под крышей, мир – на земле! – несподівано почав фальшиво співати бізнесмен.
Підвальський, щоб врятувати відому пісню від наруги, підхопив останні рядки і проспівав їх разом із кандидатом. Іміджмейкер вимкнув пультом звук і, потискаючи руку своєму помічнику, пафосно привітав його з творчою перемогою:
– Поздравляю, Артур Андреевич! Как тебе удалось заучить с ним эту цитату?
– Нестор Евграфович, – исключительно благодаря вашей системе опорных сигналов. Аист – это фамилия начальника его личной охраны, а «Счастье» и «Мир» – его любимые ночные клубы! – скромно доповів Ар-турчик.
Раптом без стуку до номера увірвався розлючений Сливка. Конвульсивно тицяючи в екран рукою, він волав: