– Никогда в жизни!! – віддано випалив ассистент.
Сливка тяжко зітхнув і простягнув газету.
– Я теж її ніколи не читав, але сьогодні цю гидоту кинули у кожну поштову скриньку, – сказав він.
Іміджмейкер із бридливою гримасою переглянув надрукований матеріал:
– Так-так… – сказав він, уважно читаючи статтю.
– Бар «Блакитна жаба»… Полностью утратив человеческий облик… грязно приставал к официанту… дебоширящий извращенец… оказался Богданом Сливкой… Справді, яка гидота! – гнівно вигукнув політтехнолог, дочитавши статтю. Передаючи газету помічнику, він запитав: – Артуре, а ви що скажете з приводу цієї червоної провокації?
Асистент зиркнув на заголовок і, ретельно зваживши свою відповідь, поділився своєю думкою:
– Мне кажется, что это ответ левых на спецвыпуск «Вечірнього Міста» с компроматом на Симорозенко…
Сливка підхопився з крісла і гнівно вигукнув:
– Але ж в нас був науково обґрунтований національно-свідомий чорний піар!! А в них – брутальна червона фальшивка!!
Частина 8
Пізньої ночі у Київському небі вдарила гроза. Поривчастий потужний вітер бився у подвійні вакуумні шиби, намагаючись увірватися до затишної теплої спальні іміджмейкера. Весна під гуркіт грому танцювала з дощем свій божевільний березневий танок – перший у цьому році, – святкуючи відвойовані у зими засніжені морозні володіння. Нестор Євграфович довго не міг заснути – ані рахування, ані автотренінг не допомагали. Дрімаючи, політтехнолог думав про велич природи, про своє непросте місце та роль у процесі світобудови. Раптом, попри завивання стихії, вухо політтехнолога вловило тупіт і човгання чиїхось важких кроків, що долинали з коридору. За мить у двері його номера хтось несамовито загупав кулаками і ногами. Політтехнолог підхопився з ліжка і очманіло озирнувся на вхідні двері спальні: Гупання знову повторилося.
– Артур! Артур Андреевич!! Который час?! – вигукнув він і увімкнув світильник, намагаючись прийти до тями і метикуючи, якого дідька і в яких таких невідкладних справах могло принести серед ночі.
Асистент, який уже давно та солодко спав сном немовляти і не чув гупання у двері, спросоння злякано зазирнув до шефової спальні, підніс до очей свій наручний годинник, продер очі і позіхаючи, безрадісно повідомив:
– Третий час, Нестор Евграфович! У нас что, конфиденциальная встреча с клиентом?
У двері знову загрюкали ногами – ще дужче, аніж раніше. Заспані Артурчикові очі миттєво розкрилися і заокруглилися від жаху.
– Артур, посмотри, кто там! – пошепки попросив іміджмейкер.
Асистент навшпиньки наблизився до вхідних дверей і подивився у вічко. Він встиг побачити, як хтось за дверима націлює на його око дуло пістолета. Наступної миті пролунав постріл. Артурчик, схопившись за око, осів на підлогу. Іміджмейкер завмер від жаху і стояв у халаті посеред гостьової кімнати. Раптом двері впали на підлогу, точніше – на скривавленого Артурчика, і до номера увірвалися троє абреків – у газирях, папахах, із гвинтівками та кинджалами. Вони стояли на Артурчикові і погойдувалися на дверях з багатостраждальною табличкою іміджмейкера. Артурчикові ноги, які виглядали з-під дверей, кілька разів конвульсивно смикнулися і завмерли. З усього було зрозуміло, що гості жадали крові. І саме його крові – Нестора Євграфовича. Задкуючи і судомно намагаючись опанувати ситуацію, політтехнолог, Дуже заїкаючись, запитав у непрошених гостей:
– С-с-с к-к-кем имею че-че-че-сть?
Молодший із абреків насупив страшні чорні брови, його очі зблиснули несамовитою люттю. Із традиційним і до болю знайомим східним акцентом він грізно вигукнув:
– Ты еще издеваешься, сын белого ишака и черной гадюки!! Откуда у тебя честь?!
– Правильно, брат! – підтримав молодшого середущий абрек і додав від себе: – У этого четырехглазого скорпиона нет чести! А еще у него нет ума и совести!
Старший абрек суворо мовчав. З його вигляду одразу ж було зрозуміло, що на руках джигіта немало людської крові – і напевно, крові людей, набагато безгрішніших та безневинніших, ніж іміджмейкер. Нестор Євграфович відчув, що невдовзі ці руки цілком можуть омитися і його кров'ю. Все ще задкуючи, немов від диких голодних звірів, він неймовірним зусиллям волі намагався опанувати свій страх і видаватися якомога спокійнішим. Старший кровожерливий абрек зіскочив із дверей на підлогу і, побрязкуючи в піхвах кинджалом, тихо і повільно промовив:
– Не горячись, брат. Мы же – не бабы на базаре. Мы пришли не ругаться, а восстановить справедливость.
Політтехнологу стало моторошно – і саме від цього бажання джигітів – «восстановить справедливость». Намагаючись бути приязним і перевести тему в ділове русло, він запопадливо звернувся до грізних гостей: