– Артурчик! Вы знаєте, как я уважаю Нестора Евграфовича и Михаила Саркисовича! Но все-таки я немного беспокоюсь. Скажу вам, как родному: у нас в городе такая сложная социальная ситуация, такое пестрое народонаселение…
Асистент розв'язно заспокоїв співрозмовника:
– Да не беспокойтесь вы так! Мы с Нестором Евграфовичем повидали всякое народонаселение. Вот взять того же Горовица. Фамилия какая-то подозрительная… В каждый почтовый ящик бросаем листовку, в которой предупреждаем избирателей: «Люди! Будьте бдительны! Берегитесь агентов всемирного масонства!» И что, мол, у мосье Горовица и мама, и бабушка, и прабабушка – все как одна были чистокровные… ну, как бы это помягче… сионистки!
– Артурчик Андреевич! Наверное, это гениально… – продовжував непокоїтися старший зустрічальник. – Но… в специфических условиях, исторически сложившихся в нашем, городе, такие разоблачения могут только прибавить голосов…
– Никаких проблем, Семен Борисович. Значит, в нашей листовке мы так прямо и напишем, что у этого самого Горовица и отец, и дед, и прадед – все как один были чистокровными погромщиками! – анітрохи не знітившись, виголосив асистент.
– Гениально! Артурчик, в вашей голове идей больше, чем рыбы на Привозе! – захоплено нагородив компліментом співрозмовника Гуляйпольський.
Артурчик скромно «довантажив» недолугого місцевого політтехнолога:
– Это еще что. Ведь именно мы с Нестором Евграфовичем сочиняли экспромты для Черномырдина…
– Так вот оно что!! И моя мамочка всегда говорила, что живой человек сам по себе так сказать не может! – ще в більшому захопленні вигукнув Гуляйпольський.
Несподівано до столика підійшов іміджмейкер і весело привітався:
– Привет, коллеги! Что, Артурчик, опять рассказываешь, как ты в 1996-м учил Бориса Николаевича брейк танцевать?
Очі Гуляйпольського полізли на лоба:
– И это тоже вы?! – запитав він, шокований почутим.
Нестор Євграфович нахилився до головного зустрічаючого і конфіденційним тоном промовив:
– Разумеется. Только… прошу Вас придерживаться официальной версии. Потому как в ведомости на зарплату расписывалась Майя Плисецкая… Всего за 10%! А Артур Андреевич – он способен очень на многое! – продовжував нахвалювати вірного помічника іміджмейкер.
– Россияне!!! Мы великий народ в великой стране! Давайте сконсолидируемся и всему миру покажем, что такое русский брейк!!! – несподівано рявкнув Артурчик голосом Єльцина, – мабуть, щоб підтвердити сказане про нього шефом, або просто принагідно проілюструвати свої непересічні таланти.
Вражений Гуляйпольський мимоволі прикрив рот рукою. Трохи отямившись, він сказав:
– Знаєте, я еще не знаю, в чью пользу, но вы и только вы сумеете разрешить исход выборов нашего мэра!
Нарешті пролунали позивні Рейтинг-шоу, біля пам'ятника баронові Рішару спалахнули софіти. Гуляйпольський дістав із портфеля і роздав політтехнологам новенькі військові 100-кратні біноклі. Іміджмейкер надягнув на голову навушники з мікрофоном, асистент установив перед ним пюпітр із папкою сценарія рейтинг-шоу. Гуляйпольський налив усім коньяку. Усі троє розвернули крісла у бік очікуваного дійства і в біноклі почали насолоджувалися регіональним шоу легендарного Підвальського.
Простір під пам'ятником барону Рішару було перетворено у сценічний майданчик Рейтинг-шоу. Підвальський з мікрофоном у руці стояв посередині сцени. Його кордебалет танцював, піднімаючи ноги вище від голови, і співав пісню, написану на популярну Чорноморську мелодію: