– Нестор Евграфович! Я, кажется, понял ваш план! Вы хотите очистить наш Черно-морск от этого босяка Горовица, ставленника организованной преступности!
– Не торопитесь, Сема, – відмахнувся іміджмейкер, водячи пальцем по аркушеві сценарію. – Звонок в студию, – прочитав Нестор Євграфович і скомандував помічнику: – Артурчик, твой выход!
Асистент увімкнув мікрофон і почав корчити кумедні гримаси, по-дикторськи розминаючи свій артикуляційний аппарат.
– Пойдеш замуж за Змей-Горыныча?! Василисушка?!! – несподівано виголосив він голосом Баби Яги. Після цієї короткої репетиції Артурчик одразу ж узявся до діла.
– Первый, первый. Дзинь-дзинь-дзинь! – промовив він у мікрофон своїм звичним голосом.
Підвальський, що безупинно рухався площадкою, зупинився і притиснувши навушника до вуха, прислухався:
– О! К нам дозвонился первый телезритель! Говорите, вы в эфире! – з непідробною радістю театрально вигукнув він.
Наступної миті з концертної аудіосистеми пролунав голос старої бабці, майстерно імітований Артурчиком:
– Здравствуйте, Мишенька! Я – коренная черноморка Роза Ивановна, по последнему – пятому – мужу – Нечипорук-Абрамович!
– Слушаем вас, Роза Ивановна! – підтанцьовуючи, заохотив бабцю Підвальський і «бабця» продовжила:
– Вы, наверное, будете смеяться, но я и есть та самая старушка с двумя килограммами гречки и вкрученной лампочкой. Боречка, держись! Мы не предадим тебя и твою гречку! А ты, Гоша, подавись своим ворованным рисом!!
Боровіц із заздалегідь відкритим ротом розгублено почав наближатися до ведучого. За два метри від телезірки він зупинився і, забувши про свій мікрофон, голосно, щоб бабця його почула, прокричав у мікрофон Підвальського, прикріплений до його навушника, – себто, просто в обличчя ведучого:
– Мадам Нечипорук-Абрамович!!! А как же лампочка?!!
Від несподіваного реву Боровіца ведучий пригнувся, але миттєво опанувавши ситуацію, театрально витер зі своєї щоки слину чинного мера-кандидата. Натовп вибухнув аплодисментами, вигуками та свистом. Тим часом старезний голос, після тривалого прокашлювання, знову почувся із динаміків:
– За лампочку – спасибо. Перед тем, как перегореть, она таки светила целый час. Можешь прийти и выкрутить свою ворованную лампочку и вкрутить ее себе в жо…
– Спасибо, Роза Ивановна! – високо підскакуючи у балетному па, щиро подякував зірковий ведучий. Підбадьорений твердою бабусиною позицією, Горовіц завзято кинувся в атаку:
– Да-да! Спасибо, Роза Ивановна! На таких, как вы, держится наш славный Черноморск-папа!! Когда я стану мэром, – розпалювався він, – каждый, кто сохранит два килограмма моей гречки, получит тридцать килограмм риса, ящик сгущенки, и… новенький автомобиль!!
Натовп знову вибухнув оваціями. Боро-віц, шаленіючи, розірвав на собі фрак, і залишившись, як і його опонент, у тільнику, заволав:
– Черноморцы! Не верьте этому фраеру! Где он возьмет столько автомобилей?!
Горовіц скорчив презирливу фізіономію:
– Где-где… У тебя в гараже! – промовив він, і публіка заверещала від захвату.
Гуляйпольський піднявся з-за столика і з осяяним обличчям вигукнув:
– Нестор Евграфович! Теперь я точно понял ваш план! Вы хотите очистить наш Черноморск от насквозь коррумпированной власти этого зарвавшегося биндюжника Боровица!
– Семочка, вы опять торопитесь… – сказав Іміджмейкер, слідкуючи пальцем по листку сценарію, після чого кивнув помічнику:
– Артурчик, второй звонок! Асистент, миттєво скорчивши з десяток
гримас і проспівавши двінким хлопчачим голосом «Мы пионеры – дети рабочих!…», вийшов на зв'язок із ведучим, промовивши в мікрофон:
– Первый, первый. Дзинь-дзинь-дзинь! Підвальський знову зупинився і, прислухавшись, оголосив:
– К нам, кажется, дозвонился еще один телезритель! Говорите, вы в эфире!
З динаміків залунав бадьорий голос 10 – 12-річного хлопчака, так само талановито зімітований Артурчиком:
– Салют, господа-товарищи! Меня зовут Рома Нечипорук-Абрамович. С вами только что разговаривала моя бабулька Роза Ивановна.
Горовіц, що стояв біля Підвальського, забувши про мікрофон у своїй руці, нагнувся до мікрофону біля щоки ведучого і вигукнув:
– Роман, передавайте привет этой замечательной женщине…
Після невеличкої паузи юнацький голос продовжив:
– Завтра же передам, когда забегу к ней в больницу…
– Как в больницу?! Неужели наша бандитская власть добралась уже и до моих избирателей?! – схвильовано запитав Горо-віц…
– Да нет. Просто бабуля только что попробовала вашу долбаную гречку… – повідомив «юний співрозмовник».