– А как же красные знамена? – розгублено запитав Симорозенко.
Асистент поспішно спробував допомогти шефу і випалив:
– А это, Никита Ильич, просто компьютерная графика и никакого мошенства.
Симорозенко замислився, спохмурнів і задумливо промовив:
– Да-а, вот до чего доводит людей буржуазный парламентаризм! Жертвуєм партийной кассой, репутацией, соцреализмом, в конце концов…
Нестору Євграфовичу було боляче дивитися на свого вкрай розчарованого клієнта – тому він присів біля нього на лікарняне ліжко і проникливо-обнадійливо промовив:
– Ну, Никита Ильич, при всей нашей с вами любви к соцреализму мы не могли допустить, чтобы в вас на самом деле стреляли отравленными пулями! Тем более – настоящая живая террористка!
Вкрай засмучений Симорозенко розчаровано хитав головою. Тим часом диктор продовжував свій репортаж про замах на лівого кандидата:
– Возмущенный коварным выступлением, пролетариат завода «Красный Арсенал» растерзал злодейку, от которой остались только вещественные доказательства.
На екрані з'явилося місце «замаху» – на асфальті був обведений крейдою контур, на якому «по місцях» було акуратно розкладено жіночий капелюшок, окуляри, рукавички, пістолет, ридикюль, парасолька і туфлі. Міліціонери робили виміри, блимали спалахи фотоапаратів і загалом панувала тривожна і тягуча атмосфера – як після катастрофи.
Диктор з «лівітанським» голосом продовжував репортаж:
– Никакая националистическая организация пока не взяла на себя ответственность за гнусное покушение на народного трибуна Симорозенко. Однако, как стало известно из достоверных источников, при террористке обнаружено удостоверение капрала дивизии СС «Галичина» и толстая пачка американских долларов…
Несподівано у двері постукали. Іміджмей-кер глипнув на годинника і вилаявся:
– Черт! Это журналисты! Быстро на исходную! – скомандував він, вимикаючи телевізор. Симорозенко миттєво заскочив у ліжко.
Артурчик нашвидкоруч приєднав йому крапельницю і допоміг вставити ногу в розтяжку. Лівий кандидат глибоко видихнув повітря і завмер у страждальницькій позі з виразом світлої скорботи на обличчі.
– Вы все помните? – швидко спитав іміджмейкер пошепки.
Симорозенко ствердно кивнув головою.
– Ну, ни пуха, ни пера, наше дело правое, Рот фронт! – прошепотів Нестор Євграфович і разом з асистентом кулею вискочив у сусідню кімнату. Звідти через напівпрозорий екран політтехнологи могли спостерігати все, що відбувається в окремій палаті кандидата від лівих сил.
Наступної миті до кімнати ввалилися журналісти з мікрофонами, камерами, фотоспалахами та іншим кореспондентським начинням. Розпростертий на лікарняному ліжку Симорозенко показово силкувався підвести з подушки голову. Після кількох нібито марних і болючих спроб він слабким голосом, але дуже рішуче заявив:
– Спасибо, товарищи! Передайте рабочему классу округа, что Симорозенко продолжает борьбу. Уже здесь, в госпитале, я дописал проекты законов о мире, о земле и о пятикратном повышении пенсий!
Лікарняну палату сповнили спалахи фотоапаратів.
Кількома годинами пізніше, на одному з перехресть заміської траси Сливка з іміджмейкером, озброєні рулеткою, землеміром і теодолітом, проводили прив'язку до місцевості. На узбіччі стояв «Запорожець» Сливки. Асистент зосередженно розраховував на ноутбуці траєкторію руху авта.
– Ну викапаний Біркофф із "Нікіти", – пожартував Нестор Євграфович, помітивши одержимість, з якою працював його помічник.
Артурчик, захоплений роботою, не почув жарту свого шефа, а Сливка не зрозумів. Іміджмейкер вирішив не заважати Артурчиковій арифметиці і, взявши Сливку за лікоть, вивів його на середину дороги:
– Так, Богдане Степановичу, ви будете їхати звідти зі швидкістю сто кілометрів на годину… – показуючи напрям руху, навчав політтехнолог.
– А це не занадто швидко? – занепокоївся Сливка, подумки моделюючи траєкторію свого небезпечного трюку.
– Аж ніяк! – оптимістично і переконливо заперечив іміджмейкер.
– Ви, як завжди, поспішатимете до своїх виборців! Об'єкт чекатиме на вас біля перехрестя – і ось біля цього стовпа ви різко скинете швидкість! – показуючи рукою на стовп, інструктував політтехнолог. Сливкова тривога дедалі більше зростала. Він схвильовано і нерішуче запитав:
– А я не помилюся? Ці стовпи так легко переплутати…
– Сподіваюся, що не переплутаєте! – суворо сказав іміджмейкер. – І взагалі, помилятися я вам щиро не рекомендую… – по-дружньому порадив Нестор Євграфович і, повісивши на стовб «фольклорний» віночок зі стрічками, додав: – Сподіваюся, жовті та блакитні кольори ви роздивитесь здаля!