— Розумієш, я знала її. Тоді, коли її ще ніхто не знав, але вона вже була такою, якою вона є. Вірніше, була... О, Господи, як це страшно! Кожного з нас доля може штовхнути під товарняк!
— Кожен з нас може впасти під товарняк!
— Так, якщо штовхнуть, то неодмінно впадеш!
— Іноді падаєш, коли й не штовхають...
Лариса роздратовано підвищує голос — вона не любить, коли хтось намагається зруйнувати вибудувані нею концепції:
— Я знаю її давно, дуже давно! Це людина, яка кого завгодно змусить впасти, але сама не впаде! Це потяг, який і без рейок доїде, куди треба!
— Але ж от, не доїхав...
Саша Риженко дзвонить утретє. З «автомату» прямо на будинку Лариси він набирав її номер і було зайнято. Значить, вона вдома. Чому ж не відчиняє? Він дзвонить довго і нарешті чує за дверима кроки. Стукайте, і вам відчинять. Коли він обіймає нечесану Ларису з одним підмальованим оком, вона, замість того, щоб обняти його за шию, раптом запитує:
— Ти вже знаєш?
— Що саме?
— Ти давно з дому?
— Я вибіг ще до дев’ятої, бо мав віддати пакета людям, що летять за океан. Ідучи до тебе, набираю твій телефон з усіх таксофонів. Що сталося?
Вони заходять до спальні. У Лариси з ночі розібране ліжко. Риженко обнімає її, знову питає, що, власне, сталося. Знову телефонний дзвоник.
— Я знаю, — відповідає Лариса, — ні, це не може бути нещасний випадок! Міліція склала протокол, але справи не відкрила? А навіщо їм справа? — і, прикривши слухавку рукою, до Риженка:
— Зараз, Сашику, хвилиночку, а ти поки йди до душу.
До душу Риженко не пішов, він намагається щось зрозуміти з тієї частини телефонної розмови, яку він може почути:
— Я кажу тобі те, що вже сьогодні казала, тільки вже не пам’ятаю кому: це людина, з якою не трапляються нещасні випадки! Вона просто об’їде ту дорогу, де щось може трапитись! Її порішив або дуже досвідчений, хитрий і сильний, як вона. Або... або це міг зробити абсолютний дилетант... Та яке самогубство, не так себе гублять, не так! Вона вночі бачила, як кішка! Ми з нею разом ходили на курси іспанської мови, коли вона ще жила в халупі на Боженка! Ой, ну ти мені будеш казати! Я ніколи не кажу того, чого не знаю напевне!
Бачить у темряві, очі, як у кішки, халупа на Боженка... Риженко, здається, як каже його син, «в’їхав», про кого йдеться. Але цього не може бути! Він іще вчора твердо вирішив, що з Мар’яною нічого не може бути! Такі жінки не гинуть просто так! Ларисо, це Мар’яна? Що з нею сталося? Ти мені можеш сказати? Ларисо, це непристойно — довго говорити по телефону, коли до тебе завітали гості!
— Гаразд, ти мені нічого нового не скажеш! Будемо чекати новин... Чеканчук їде за нею сьогодні увечері... Але все це дуже страшно... Так, всі ми під Богом ходимо, а Бог за всіма не може встежити, навіть за такими яскравими... особами.
Лариса перехрестилася і поклала трубку.
— А тепер вимкни телефона і розкажи мені, в чому справа...
... Лариса і Сашко Риженко стали коханцями з легкої руки Мар’яни. Вони вчотирьох — Мар’яна, Лариса, і обидва Олександри — Чеканчук і Риженко — їздили на євроакцію «Інтелектуали за свободу». Ту європодію фінансувала солідна фундація, але оскільки дія відбувалася в Коломиї, а не в справжній Європі, в готельні номери селили по двоє: жінку з жінкою і, відповідно, чоловіка з чоловіком. Організатори дали вказівку добирати парне число учасників кожної статі, щоб не було проблем з поселенням. У купе по дорозі туди Мар’яна запропонувала кинути виклик пострадянському святенництву, виявити істинний потяг інтелектуалів до свободи і переформувати спущені згори готельні двійки. Лариса, з одного боку, дуже не хотіла опинитися в готельному номері вдвох з Мар’яною, хоча вони вважалися найкращими подругами. З іншого боку, Лариса не хотіла відновлення стосунків з Чеканчуком, з яким кохалася тільки з любові, і ніколи — для поглиблення жіночої сутності. І цілком логічно опинилася в галантних обіймах аристократа Рижика. Він також не хотів лишатися сам на сам з Чеканчуком — хорошим хлопцем, проте безнадійним плебеєм. І також не хотів будити приспані юнацькі пристрасті з Мар’яною. Підняли дорожні склянки за традиційну орієнтацію. Івано-Франківський поїзд співав про юнацьке хуліганство. У Лариси дряпали кішки по серцю, що Чеканчук так легко відновлює шури-мури з сукою Мар’яною. Втім, значить, у них з самого початку були шури-мури, фіглі-міглі, кобель з сукою.
— Не будемо заздрити жодній складовій тієї пари, що тимчасово утворилася в сусідній кімнаті! Краще скористаймося усіма перевагами поточного моменту! — підняв келиха Сашко Риженко. Він завжди умів бачити приховану сутність банальних речей, недарма читав «Екзистенцію Східної Європи» в Пенсільванії мовою оригіналу, втім, якого в біса оригіналу? Але каліфорнійське вино було таки тамтешнього розливу. Можливо, єдине, чому навчилися українські інтелектуали, які вирвалися за межі рідної неньки, то це майстерно вдавати, ніби розуміються на коштовних винах. У Каліфорнії в дев’яностому розлили top-cabernet[17]! Це можна пити! Після каліфорнійського top-wine[18] Лариса і Сашко Риженко зсунули поряд ліжка в номері коломийського готелю. А Сашко Чеканчук у перерві між заходами «Інтелектуали за свободу» чомусь знайшов за потрібне сказати Ларисі, що вони з Мар’яною свої ліжка не совали, так і лишили їх у протилежних кутках...
— І не тісно вам в одному? — люто поцікавилась Лариса.
А тепер Сашко Чеканчук їде за мертвою Мар’яною кудись на схід, у протилежний бік від Коломиї. А Сашко Риженко, який на світанку своєї юності пройшов з тією таки Мар’яною всі стадії любовних божевіль, сидить на розібраному ліжку Лариси Лавриненко і не знає, що сказати. Він захотів був розповісти Ларисі про вчорашнє незбагненне відчуття тривоги, але навіщо говорити з нинішньою коханою жінкою про несподіваний телепатичний зв’язок з давно минулим коханням? Мабуть, не варто говорити нічого. Лариса сіла поряд. Вони обнялися, почали цілуватися. Обоє мовчки вирішили, що не чинять морально-етичного переступу, розпочинаючи любовну гру в ці хвилини. Вона теж не вийшла б з еротичної ситуації, довідавшись про смерть будь-кого з них.
Потяг летить на схід. За вікном у суцільній листопадній темряві блимають нечасті вогники, і в душі панує суцільна темрява. Минулу ніч він спав — проте погано — у своєму ліжку вдома на Оболоні і не збирався в дорогу. А до того була презентація.
— В нічних клубах для крутих шампанське істотно краще, — ділився своїм життєвим досвідом координатор Байко. Він півроку тому відвідав гулянку в клубі« Червоне й чорне», якої був не в силі забути, — там-таки подають справжнє елітне шампанське! А цеце сеча з бульбашками, — зверхньо цідив Байко, одначе, тяг руку до таці за черговим дармовим келихом.
— Вам не здається, пане Олександре, що цією залою розгулює сам диявол, — штовхається між нас, чаркується з нашою елітою, сварить людей між собою... — зітхав режисер-містик Чичак, також не відмовляючи собі в додатковій чарочці.
— Гадаю, пан режисер перебільшує демонізм події, — відповів тоді Чеканчук.
Це було рівно добу тому. А зараз він лежить на полиці і намагається не думати ні про те, що було вчора, ні про те, що буде завтра. Разом з ним їде молоденька жіночка, їх двоє в купе. Вона нервується, що лишилася сам на сам з мужчиною у невеличкому замкненому просторі. Боїться зачиняти двері, боїться вимикати світло. Коли він необережно запитав її: будемо спати? вона перелякано замотала головою, а потім почала перестелятися на верхній полиці. Чеканчук перейшов би до іншого купе, щоб дати спокій своїй сусідці, але в кожному купе хтось їде, зовсім порожніх нема. Йти третім до двох гучних хлопців, що п’ють пиво і грають у карти, в нього немає сил, і він мимоволі лякає молоду жінку своєю могутньою чоловічою статурою. А жіночка гарненька! За інших обставин він розпочав би з нею легку дорожню балачку, почастував би її тим самим пивом, розповів би щось зі своїх життєвих мандрів. І попутниця зрозуміла би, що він пізнав так багато незвичайного в цьому житті, що жінок у поїздах не ґвалтуватиме, навіть якщо котрась із них сама цього захоче.