Навчена гірким досвідом Агріпина після повернення із заслання таких претензій не виказувала, хоча її й переповнювала жага влади.
Агріпина просувалася до неї повільно, крок за кроком. До 47 року про неї нічого не чутно, але 47 року її амбіції нарешті проявилися.
Саме того року Клавдій влаштовує «секулярні» (себто «столітні») ігри. За 64 роки до цього такі ігри вже влаштовував Октавіан Август.
Клавдій, якому теж хотілося влаштувати саме столітні ігри, наказав вести їм лік за новим 100-літнім циклом. Надалі «секулярні» ігри проводили ще деякі імператори, і кожен із них, відповідно до власних амбіцій та політичної ситуації, визначав час їх проведення за тим циклом, який був йому вигідний. Одні дотримувалися порядку, установленого Клавдієм, інші обчислювали цикли так, як і Октавіан Август. За словами Корнелія Тацита, «під час ігор, що проходили в цирку за присутності Клавдія, підлітки зі знатних сімейств, і серед них Британнік, син імператора, і Луцій Доміцій, який згодом через усиновлення успадкував імператорську владу й ім’я Нерона, давали на конях троянську виставу, і те, що народ прихильніше поставився до Доміція, було сприйнято як пророцтво».
Чи було це випадковістю? Навряд чи… Вочевидь, Агріпина Молодша вже знала чи здогадувалася про те, що готується інтрига з метою зганьбити й усунути імператрицю Мессаліну, і саме тому дозволила своєму синові перевершити Британніка. Можливо й те, що вже тоді Агріпина Молодша почала поволі спокушати Клавдія та успіхом власного сина мовби натякала імператорові, що народить йому спадкоємця міцнішого, ніж хворобливий Британнік. Це лише здогад, але подальші події дозволяють це припустити. 48 року імператрицю Валерію Мессаліну раптово звинуватили в подружній зраді й стратили за розпусту та підготовку змови. Цілком імовірно, що Мессаліна стала жертвою підступної інтриги - розправу над нею вчинили, діючи від імені імператора, але без його відома, придворні Клавдія, які навіть не дали Мессаліні можливості зустрітися з чоловіком та порозумітися. Згодом вони переконали Клавдія, що іншого виходу просто не було.
Між придворними Клавдія розгорнулася боротьба за право підказати імператорові, кого обрати за нову дружину. Могутній радник Нарцис пропонував Клавдію взяти за дружину Елію Петіну, від якої у Клавдія вже була дочка Антонія. Інший улюбленець Клавдія, вільновідпущеник Калліст, відстоював кандидатуру Лоллії Павлини, яка встигла побувати дружиною Калігули. Клавдій розмірковував, схиляючись то до одної, то до іншої думки. Будь-яка помилка тут могла коштувати дуже дорого, але Агріпина Молодша зрозуміла, що доля дає їй шанс, і вирішила цим шансом скористатися. Маючи власний чималий статок і додавши до нього величезний статок померлого чоловіка, вона вирішила стати першою дамою імперії, і в цьому її підтримав могутній наближений Клавдія вільновідпущеник Паллант, який відав усіма фінансами імперії.
Агріпина Молодша, як досвідчена спокусниця, відвідуючи дядька, то намагалася міцніше пригорнутися до нього, то, цілуючись породинному, зробити поцілунок інтимнішим, і нарешті домоглася свого, ставши коханкою Клавдія. За словами Корнелія Тацита, спочатку вони змушені були приховувати зв’язок і «не насмілювалися справити весільні обряди, оскільки одруження дядька з небогою було справою нечуваною», але знайшлося чимало охочих догодити імператорові, і незабаром «кінець цьому зволіканню було покладено Вітеллієм, який узявся залагодити справу за допомогою звичних для нього хитрувань».
Досвідчений дипломат Луцій Вітеллій, посилаючись насамперед на інтереси держави, зумів переконати сенат у необхідності цього шлюбу.
Римські закони забороняли шлюб дядька з небогою, проте догідливі сенатори прийняли «постанову, якою раз і назавжди дозволялися шлю би між дядьками й небогами». Усі вигукували здравиці на честь Клавдія й Агріпини, але наскільки нещирою була їхня радість, можна судити з того, що, хоча постанова залишалася в силі ще багато років, скористався цим дозволом окрім Клавдія лише один римський вершник - Алледій Север. Та й то, подейкують, лише на догоду Клавдію й Агріпині. Агріпина усвідомлювала нещирість сенаторів, але їй був потрібен результат, і його було досягнено - 49 року Агріпина Молодша стала дружиною імператора Клавдія. Корнелій Тацит писав:
«Цей шлюб принцепса став причиною кардинальних змін у державі: усім стала заправляти жінка, яка вирішувала справи Римської держави, зовсім не так, як спонукувана свавіллям Мессаліна; вона тримала вузду міцно натягненою, так, ніби та перебувала в чоловічій руці».
Можливо, оцінка скинутої імператриці Мессаліни у Тацита не зовсім об’єктивна й занадто різка, адже за неї у державі було зроблено чимало важливих і корисних справ, одначе те, що потім Агріпина Молодша взяла все у свої руки, - безсумнівно.
Спадкоємцем Клавдія вона бачила тільки одну людину - свого сина.
До цього вчителями Нерона були вільновідпущеники Анікет і Берилл, а також високоосвічений єгипетський жрець Херемон, але у середині 49 року Агріпина Молодша запросила стати вчителем граматики і риторики для Нерона сенатора й відомого філософа Сенеку. Вочевидь, саме Сенека виховав у Нерона любов до поезії. У ті часи ще не було звичним запрошувати вчителів настільки високого статусу, але відмовити Агріпині, улюбленій дружині імператора, Сенека не міг. А понад те, це призначення чимало дало й самому Сенеці - згодом він став одним із найвпливовіших вельмож.
Влада Агріпини зростала. Клавдій удостоює її титулу Августи, що жодного разу не було призначено жодній із дружин імператорів відтоді, як цей титул запровадив для своєї дружини Лівії імператор Октавіан Август. Якщо імператриця Лівія отримала титул Августи лише після смерті імператора, Агріпина Молодша першою отримує такий титул за життя чоловіка, започаткувавши нову традицію - згодом усі дружини імператорів будуть отримувати титул Августи одразу після того, як стануть імператрицями. На монетах її зображають то разом із Клавдієм, то навіть осібно, причому на деяких монетах східної частини імперії Агріпину зображають як богиню Артеміду, а на монетах для Єгипту - як богиню родючості Ізіду. Політичний вплив Агріпини Молодшої значно перевищив авторитет, що його мала Валерія Мессаліна.
3. Усиновлення Нерона імператором Клавдієм і піднесення Нерона. Шлюб Нерона з Октавією
Дітей від Клавдія в Агріпини Молодшої не було, але вона домоглася того, що Клавдій усиновив її сина. Згідно із записами жрецької колегії Арвальських братів, церемонію всиновлення було проведено 25 лютого 50 року, після чого Луцій Доміцій Агенобарб спершу отримав ім’я Тіберій Клавдій Нерон, а незабаром - Нерон Клавдій Цезар Друз Германік. Тож не від народження, як помилково повідомив Светоній Транквілл, і не на потіху двору отримав майбутній імператор своє ім’я. Це було найвищою честю, відзнакою. А оскільки повне ім’я було досить довгим, за римським звичаєм його відтоді частіше йменували коротше - Нерон. Саме під цим іменем він і ввійде до історії.
4 березня 51 року імператор Клавдій урочисто відсвяткував повноліття Нерона. На честь цієї події у Римі випустили в обіг пам’ятні ауреуси та денарії, що зображували Нерона й повідомляли, що Нерон Клавдій Цезар Друз Германік є членом великої жрецької колегії та «очільником римської молоді». Нерону належало отримати консульство після досягнення ним двадцятилітнього віку* і проконсульську владу за межами Рима. Про це також поквапилися сповістити жителів імперії, відкарбувавши денарії з погруддям юного Нерона й написом «NERONI CLAVDIO DRVSO GERM COS DISIGN» («Нерона Клавдія Друза Германіка призначено консулом на наступний рік»). Клавдій ставився прихильно до сина нової дружини. На час виїзду на свята на честь Юпітера, які відбувалися на Альбанських пагорбах неподалік Рима, Клавдій призначає Нерона виконувачем обов’язків префекта міста, доручивши йому контроль за діяльністю міської влади. Звісно, Нерон був ще занадто юним для того, щоб реально виконувати ці обов’язки, більшу частину їх виконували за нього інші люди. Проте було зрозуміло, що імператор бачить у Нероні свого спадкоємця.
Юний Нерон показав себе у ті роки досить здібним політиком - він виступав з промовами на користь декількох міст, а також лобіював інтереси острова Родос і провінції Сирія. Промови йому допомагали писати радники - ораторського хисту Нерон не мав і надалі став першим з імператорів, «який потребував чужого красномовства».