Вологеза переконало, звісно ж, не тільки красномовство посланця Корбулона - у той час на Схід за наказом Нерона (жодне переміщення якогось легіону не могло відбуватися без наказу імператора) терміново перекидали війська: із провінції Паннонії було скеровано ХV Аполлонівський легіон, із провінції Мезия - IV Скіфський і V Македонський легіони. Поява біля кордонів Парфії трьох нових римських легіонів змусила парфян остудити свій запал, задуматися й уважніше дослухатися до аргументів посланця Корбулона. Цар Вологез наказав зняти облогу Тигранокерти й відкликав із Вірменії свої війська, а в Рим направив своїх послів, щоб домогтися передачі Вірменії Тирідату й закріплення миру. Корбулон також пішов на поступки - римські гарнізони теж покинули Вірменію.
За словами Корнелія Тацита, угода, досягнута між Корбулоном і Вологезом, оцінювалася сучасниками дуже неоднозначно. Багато хто тоді звеличував цю угоду як успіх римської дипломатії, «пояснюючи її переляком царя й погрозами Корбулона; інші, навпаки, підозрювали таємну угоду, за якою після припинення воєнних дій по обидва боки й відходу Вологеза Тигран також мав покинути Вірменію». (Так потім і сталося.) Ті, хто підозрював таємну угоду, резонно запитували: «Чому римське військо виведено з Тигранокерти? Чому залишено те, що воно захищало під час війни? Чи йому зручніше зимувати десь у Каппадокії в нашвидкуруч складених хижах, аніж у головному місті царства, яке воно щойно відстояло?» Дехто навіть стверджував, що «війну перервано, мабуть, заради того, щоб Вологез боровся з ким завгодно, але тільки не з Корбулоном, і щоб Корбулон не піддавався небезпеці втратити славу, яку він здобував для себе впродовж стількох років».
Корбулона звинувачували ще й у тому, що він зажадав призначити для захисту Вірменії окремого полководця. Другого воєначальника все-таки було призначено. Для того щоб очолити римські війська, перед якими й стояло завдання захищати Вірменію на заході, прибув Цезеній Пет, після чого всі римські війська, що стояли на Сході, було поділено між ним і Корбулоном. У підпорядкування Цезенію Пету відійшли четвертий, п’ятий і дванадцятий легіони, а також допоміжні війська залежних від Риму Понтійського й Каппадокійського царств.
У розпорядженні Корбулона залишилися третій, шостий і десятий легіони, а також допоміжні війська, що перебували в Сирії.
Ось тут слід зауважити, що таємна угода між парфянами й Корбулоном, безсумнівно, була, але Корбулона не варто звинувачувати у боягузтві. Будь-який військовий, поглянувши на карту, підтвердить, що в тих умовах поділ римських військ на два угруповання значно поліпшував керування ними. Що ж до відходу з Вірменії, то Корбулон, мабуть, уважав, що втримання цієї країни спричинить невиправдано великі втрати. Але остаточне рішення про це міг ухвалити тільки імператор, і саме тому угоду зберігали в таємниці, а до Риму вирушили парфянські посли.
Нерон відмовився затвердити угоду - зі столиці ситуація виглядала не настільки небезпечною, як стверджував Корбулон.
Після того як його посли повернулися з Рима ні із чим, Вологез Перший вторгся у Вірменію, й більшість вірменських міст перейшли на його бік. Цезеній Пет із двома легіонами, четвертим і дванадцятим, також вступив у Вірменію й рушив назустріч парфянам. Недооцінюючи ступінь небезпеки, Цезеній Пет зі зневагою озивався про по передні дії Корбулона. Йому здавалося, що він легко зможе перетворити Вірменію на чергову римську провінцію, і Цезеній Пет хвалькувато заявляв, що тепер уже «переможені отримають від нього обкладання даниною, закони й замість тіні царя - римське панування». Упевненість Цезенія Пета зросла після того, як йому вдалося захопити, просуваючись до Тигранокерти, кілька невеликих вірменських фортець. Одначе захоплені ним місцевості було незручно втримувати, до того ж через неправильне зберігання захоплений у вірменів провіант зіпсувався, і Цезеній Пет змушений був на зиму відвести свої війська назад до кордонів Понта й Каппадокії.
Корбулон також рушив зі своїми військами в наступ, але робив усе ґрунтовно. Уздовж кордону поставили посилені сторожові пости, потім зі скріплених колодами кораблів побудували міст через Євфрат.
Парфяни намагалися перешкоджати цьому будівництву, але їх відігнали вогнем катапульт і баліст, «якими метали камені та списи на відстань, що набагато перевищувала дальність польоту ворожої метальної зброї». Побудувавши міст, Корбулон спершу переправив і розмістив на всіх околишніх висотах когорти союзників, а потім, забезпечивши надійне прикриття, переправив на інший берег Євфрату свої основні сили й улаштувався там в укріпленому таборі. Далі він не пішов, але після цього парфяни відмовилися від своїх планів вторгнення в Сирію й зосередили всі зусилля на війні у Вірменії.
Тим часом Цезеній Пет не тільки не вжив яких-небудь запобіжних заходів, а й повідомив у Рим, що війну закінчено, і навіть відіслав один зі своїх легіонів на зиму в сусіднє союзне Риму Понтійське царство, а багатьом воїнам залишених легіонів надав відпустку. Однак, попри переможні реляції Цезенія Пета, до закінчення війни було ще далеко.
Цар Вологез, певно, був добре поінформований про становище римлян і, не зважаючи на зиму, рушив із великими силами на ослаблене угруповання Цезенія Пета. Римська розвідка також не дрімала.
Цезенію Пету доповіли про це вчасно. Становище Цезенія Пета не було безнадійним, і він міг би стримати парфян, захищаючись від них в укріпленому таборі, але, як писав Корнелій Тацит, «спонукуваний у загрозливих обставинах обізнаними у військовій справі людьми, він одразу, щоб не гадали, що йому не обійтися без чужих вказівок, приймав рішення всупереч їхнім порадам, і притому найгірші. Так і цього разу він виступив із зимового табору, повторюючи, що для боротьби з ворогом йому дано не рови й вали, а людей та зброю, і повів легіони так, ніби збирався вступити у битву з парфянами. Одначе, втративши центуріона й декількох воїнів, висланих уперед для з’ясування чисельності супротивника, він у страху перед ним відступив». Стало зрозуміло, що сили парфян значно більші, ніж очікувалося. Пет почав відступ. Вологез почав його переслідувати, але обережно. Щоб перешкодити парфянам пройти гори Тавра, Пет залишив три тисячі добірних піхотинців обороняти найближчий із перевалів, іншу частину армії, ядро якої становила паннонська кіннота, відвів на рівнину до Рандеї, де було побудовано укріплений табір. Свою дружину й сина він відіслав у фортецю Арсомасата, відрядивши туди для їхнього захисту когорту союзників. Отже і без того не надто великі сили Цезенія Пета виявилися роз’єднаними, але він усе ще сподівався впоратися з парфянами самотужки. Лише на превелику силу його переконали надіслати повідомлення про вторгнення Корбулона.
Вологез без особливих зусиль зім’яв виставлений Петом заслін.
Захисники перевалу не змогли чинити йому гідного опору - «і тільки центуріон Тарквіній Кресцент насмілився захищати вежу, яку займав із гарнізоном: здійснюючи часті вилазки, він винищував варварів, що підступали до неї на близьку відстань, поки його не закидали з усіх боків палаючими головешками». Уцілілі захисники перевалу втікали хто куди, причому «поранені повернулися в табір і зі страху всіляко перебільшували доблесть царя, відвагу й численність народів, що складали його військо, знаходячи довірливих слухачів серед тих, хто був охоплений таким же страхом».
Прорвавшись через перевал, парфяно-вірменська армія взяла в облогу римський табір біля Рандеї (неподалік міста Харберд у вілаєті Тунджелі в Туреччині). Тепер уже не сподіваючись на перемогу, Цезеній Пет послав до Корбулона гінців із проханням про допомогу, а з Вологезом, який оточив його табір, розпочав переговори. Пет просив царя про зустріч, але той, щоб підкреслити різницю в їхньому становищі, доручив перемовини начальникові кінноти Вазаку.
Перемовини тривали два дні. Коли на другий день до них долучився адіабенський цар Монобаз, союзник парфян, домовитися нарешті вдалося. За умовами угоди римляни полишали Вірменію, передаючи парфянам усі фортеці й усі свої запаси. Цар Вологез знову відправив послів до Нерона, але Цезеній Пет за присутності парфянських вельмож заприсягся перед значками легіонів, що жоден римлянин не вступить на землю Вірменії, доки посли не повернуться з Рима з відповіддю.