Втрата дитини не змусила Нерона повністю забути і про державні справи. 63 року він дарував латинське право жителям Приморських Альп - колишнього Альпійського царства*, за рік до цього приєднаного до володінь Риму. Того ж року було підготовлено, як уже згадувалося, успішну грошову реформу, а понад те, зробивши певні висновки щодо ходу східної воєнної кампанії, Нерон, задля зміцнення римського впливу на Сході, вирішив скасувати й приєднати до Риму царство Понт.
Понтійський цар Полемон Другий (повне ім’я якого було Марк Антоній Полемон) походив з роду Полемонідів, які отримали владу над Понтом з волі тріумвіра Марка Антонія. Нащадки Марка Антонія також підтримували Полемонідів. Полемон Другий 37 року з дозволу імператора Калігули став правителем Понту. Крім того, за Калігули 38 року Полемон Другий став також верховним жерцем-правителем невеликого малоазійського міста-держави Ольба, а також правителем традиційно належної його роду частини Кілікії (Кілікії Трахеї). 41 року імператор Клавдій дарував Полемону Другому, який мав раніше лише ранг династа**, титул царя. Проте, коли Полемон Другий 48 року спробував оженитися на Береніці, дочці царя Іудеї Ірода Агріппи, і навіть прийняв для цього іудаїзм, римляни наполягли на розірванні цього шлюбу, побоюючись створення антиримської коаліції. Імператор Нерон спершу прихильно ставився до Полемона Другого - 60 року, після того, як війська Полемона Другого взяли участь у поході римського полководця Доміція Корбулона у Вірменію, Понт навіть одержав солідну частину розшматованої тоді Вірменії.
____________________
* Альпійське царство займало невелику, але стратегічно надзвичайно важливу гірську місцевість, і контролювало гірські проходи, які вели з Італії до Галлії (на стику кордонів сучасної Франції й Італії). Місцеві царі були завжди покірними Риму й за рахунок цього їм доволі довго вдавалося зберігати деяку самостійність.
** Династ - правитель, який мав право передавати свою владу у спадок, але не мав титулу царя.
Однак існування такого формально незалежного анклаву усередині римських володінь було все-таки анахронізмом. Тому після того, як 62 року цар Коттіс (Cottius), який правив Альпійським царством, помер, Нерон вирішив не шукати йому спадкоємця, а приєднати це царство до Риму, зробивши його провінцією.
За іменем її останнього царя цю провінцію зазвичай називали Коттійські Альпи (Alpes Cottiae), але іноді за місцем розташування її могли називати також Приморські Альпи.
Одначе, коли Полемон Другий 61 року встановив занадто вже теплі стосунки із Согемом, правителем Емеси й Софени*, взяв собі за дружину його дочку Юлію Мамею і прийняв титул «великий цар», Нерон та його радники визнали таке посилення Понтійського царства занадто небезпечним. Поки тривав конфлікт між Парфією й Римом за Вірменію, Полемона Другого не зачіпали, хоча й перестали залучати його війська до походів проти парфян (в останньому поході Корбулона понтійські війська участі не брали). Коли ж угоди з Парфією було досягнуто, долю Понту було вирішено. Користуючись тим, що парфяни, які намагалися закріпити свій успіх у Вірменії, були зацікавленими у мирі з Римом, а понтійському царю не було до кого звернутися за допомогою, Нерон у 63-64 рр. скасував царство Понт, приєднавши його до провінції Галатія. Полемону Другому, щоправда, залишили його кілікійські володіння, де він і правив, принаймні до часів імператора Гальби, проте це були лише жалюгідні залишки могутнього колись царства, яке впродовж майже трьох з половиною сторіч відігравало значну роль в античній історії.
Столиця Емеси була на місці сучасного сирійського міста Хомс. Софена розташовувалася у північних і північно-східних районах сучасної Сирії. Кордони Емеси й Софени періодично змінювалися. Іноді ці царства поєднувалися під владою одного царя. Об’єднане царство то підсилювалося й розширювало свої межі, то слабшало й розпадалося.
____________________
* Емеса й Софена - невеликі царства, що перебували у повній залежності від Риму.
Отже, головними подіями 64 року стали грошова реформа й приєднання до Риму царства Понт, але того ж року сталася ще одна подія, яка комусь могла б здатися незначною, але для Нерона була надзвичайно важливою - 64 року він уперше наважується виступити на сцені театру. Як писав про Нерона Корнелій Тацит, «дотепер він співав лише у себе в палаці або у своїх садах на ювеналіях, до яких ставився зі зневагою, вважаючи їх занадто замкнутими для свого голосу, яким він, на його думку, володів. Одначе, не зважившись почати з Рима, він обрав Неаполь, що бачився йому грецьким містом*…»
Після свого дебюту в Неаполі Нерон планував вирушити до Греції «і, здобувши там такі ціновані всюди вінки, які здавна вважаються майже священними**, овіяним ще більшою славою», повернутися й тоді вже остаточно завоювати схвалення співвітчизників.
Дебют Нерона ледь не закінчився трагедією. Уже після виступу, коли глядачі встигли покинути трибуни, театр зненацька обвалився.
____________________
* Неаполь було засновано грецькими поселенцями, що прибули колись в Італію, і хоча це місто вже кілька сторіч перебувало під владою Риму, у поведінці та звичаях його жителів, як і раніше, відчувався не тільки римський, а й грецький вплив. Тим паче, що римська знать не тільки не протидіяла цьому, а й, навпаки, завжди цінувала грецьку культуру.
** Переможців різних змагань, і спортивних, і поетичних, у Греції традиційно обдаровували лавровими вінками. Іноді ці вінки могли бути просто зі звичайних лаврових гілок, зв’язаних стрічками, іноді їх робили із золота й срібла, але бути увінчаним лавровим вінком завжди вважалося в Греції найвищою честю.
Ніхто не постраждав, а Нерон навіть склав вірші, підносячи в них подяки богам. Імператор зробив усе, щоб обвалення театру виглядало як випадковість. Утім, він не був наївним - незабаром після цього було примушено до самогубства Децима Юнія Сілана Торквата, якого звинуватили, що він «марнує свій статок на щедроти і для нього єдина надія полягає в державному перевороті, що серед його вільновідпущеників є такі, котрих він називає завідувачами листуванням, завідувачами прийманням прохань, завідувачами скарбницею - найменуваннями посадових осіб при принцепсі, що видавало далекоглядні задуми». Коли найближчих вільновідпущеників Децима Юнія Сілана Торквата схопили й, закувавши в ланцюги, потягли у в’язницю, він, зрозумівши, що засудження неминуче, розітнув собі вени. Децим Юній Сілан Торкват був праправнуком Октавіана Августа, рідним братом першого нареченого дочки імператора Клавдія Октавії - Луція Юнія Сілана, який вкоротив собі віку після того, як імператрицею стала мати Нерона - Агріпина Молодша. Також він був рідним братом Марка Юнія Сілана, намісника провінції Азія, отруєного 54 року після приходу до влади Нерона й Агріпини Молодшої. Щоб пом’якшити те тяжке враження, що справила на римлян загибель Торквата, нащадка Октавіана Августа, Нерон «виголосив промову, у якій за своїм звичаєм заявив, що, хоч яким винним був би Торкват і хоч якою обґрунтованою була б його невіра в можливість виправдання, йому було б, одначе, збережено життя, якби він дочекався вироку свого милостивого суду».
Знаючи долю братів Торквата, а тим паче знаючи про недавні розправи над Рубеллієм Плавтом, Корнелієм Суллою і особливо над Октавією, у ці слова імператора навряд чи хто вірив.
22. Візит до Греції відкладається. Спроби Нерона здобути популярність. Бенкети римської знаті. Чи був Нерон гомосексуалістом? Стосунки з Поппеєю Сабіною псуються?
Після розлучення з Октавією та її страти ворогів у імператора значно побільшало. Нерон, що поводився до цього з римською знаттю досить ліберально, починаючи від 62 року переходить до методу розправ над явними або потенційними супротивниками й посилює свою охорону. Але становище його стало значно менш стійким, аніж раніше. Кожен новий жорстокий вчинок додавав йому ворогів.
Нерон мусив відкласти свій намічений раніше візит до Греції й театральні виступи для того, щоб ужити заходів для укріплення свого авторитету. За словами Корнелія Тацита, «намагаючись переконати римлян, що йому ніде не буває так добре, як у Римі, Нерон заходився влаштовувати бенкети у громадських місцях і задля цього користувався всім містом, неначе своєю домівкою».