Бенкети та видовища, що їх влаштовували для римлян, як і роздача грошей та продуктів, були традиційним засобом, за допомогою якого правителі намагалися привернути до себе симпатії населення.
Частування для громадян робили і Юлій Цезар, і Октавіан Август, і ніхто з римських істориків не винуватив їх у цьому. Однак у Нерона щось пішло не так. Можливо, його схильність до надмірних ефектів дратувала тих, хто, побачивши розкіш його витівок, усвідомлював, які гроші викидаються на вітер. Можна припустити й те, що на цих бенкетах для знаті допускалися якісь розваги, що виходили за прийняті тоді рамки пристойності. Щоб догодити імператорові, так само поводилися і його наближені.
Усе, що давали безкоштовно, римляни брали. Однак чи були вони вдячні за це? Навряд… Корнелій Тацит, коментуючи ці заходи, з осудом писав: «Проте найрозкішнішим і найбільш відзначеним народним поголосом був бенкет, який дав Тигеллін, і я розповім про нього, обравши за зразок, щоб надалі звільнити себе від необхідності описувати таке ж марнотратство. На ставкy Агріппи, за велінням Тигелліна, спорудили пліт, на якому й відбувався бенкет, і який увесь час рухався, бо його тягли інші судна. Ці судна були розкішно оздоблені золотом і слоновою кісткою, і гребли на них юнаки, розсаджені за віком та відповідно до їхньої витонченості в розпусті. Птахів і диких звірів Тигеллін розпорядився доправити з далеких країн, а морських риб - від самого Океану. На берегах ставка було розташовано лупанари, заповнені знатними жінками, а навпроти виднілися голі гетери.
Почалося з непристойних рухів тілом і танців, а з настанням сутінків гай біля ставка й околишні будинки сповнилися співом та засяяли вогнями. Сам Нерон віддавався розгулу, не розрізняючи дозволеного і недозволеного; здавалося, що не залишилося такої мерзенності, у якій він не міг би виявити себе ще розпусніше, - але через декілька днів він вступив у заміжжя, обставивши його врочистими весільними обрядами, з одним із юрби цих брудних розпусників (звали його Піфагором); на імператорі було вогненно-червоне шлюбне покривало, були присутніми прислані нареченим розпорядники; тут можна було побачити посаг, шлюбне ложе, весільні смолоскипи і, нарешті, все, що ховає нічна пітьма у любовних утіхах із жінкою».
Чи було насправді все саме так, як описує Корнелій Тацит?
Можливо, так, а можливо, й ні… Светоній Транквілл також описує розпусні дії Нерона, стверджуючи, що він «у звіриній шкурі вискакував із клітки, накидався на прив’язаних до стовпів голих чоловіків і жінок і, наситивши дику хіть, віддавався вільновідпущенику Доріфору: за цього Доріфора він вийшов заміж, як за нього - Спор, лементуючи й вищачи, як ґвалтована жінка». Утім, ми добре знаємо, що обвинувачення в брудній розпусті було в Римі одним з найпоширеніших засобів облити людину брудом, особливо ж того, хто був при владі. Юрба легко вірила таким чуткам, особливо після того, як обвинувачений у цьому втрачав владу. Після падіння Нерона багатьом було вигідно приписати йому якнайбільше засуджуваних суспільством пороків, і поширення таких чуток, вочевидь, заохочувалося. Судячи з того, що імена гомосексуальних партнерів Нерона, названих Корнелієм Тацитом і Светонієм Транквіллом, не збігаються, обидва історики покладалися не на свідчення очевидців оргій, а саме на чутки, які потім поширювалися Римом. Так що чи вступав Нерон у гомосексуальні зв’язки, чи ні - це питання сумнівне. Єдине, що можна стверджувати напевно, так це те, що бенкети, які він влаштовував для знаті, часто скидалися на оргії, вирізнялися театральними ефектами й обходилися скарбниці вельми дорого. Цікаво, що ані Корнелій Тацит, ані Светоній Транквілл, ані інші римські історики не згадують про участь у цих оргіях Поппеї Сабіни. Між нею й Нероном уже тоді почався розлад?
Хто знає… Утім, до цього питання ми ще повернемося трохи згодом.
23. Пожежа у Римі. Незаслужене тавро «палія» - «чорний піар» I століття. Хто насправді підпалив Рим? Гоніння на християн
Бенкети й роздачі, що їх Нерон влаштовував 64 року, після розправи над Децимом Юнієм Сіланом Торкватом, мали на меті змусити римлян забути про це й переконати їх у тому, що імператор про них піклується. Одначе супротивники Нерона домагалися протилежного.
Так само, як 62 року, після розправи Нерона над Корнелієм Плавтом, Рубеллієм Плавтом та Октавією у порту Остії за досить дивних обставин загинуло кілька сотень кораблів із зерном для столиці, а ще сто кораблів із зерном, що стояли на Тибрі, саме тоді було знищено пожежею, так і 64 року, незабаром після загибелі Децима Юнія Сілана Торквата, у Римі сталося нещастя, тільки цього разу ще більш грандіозне - у місті почалася найжахливіша за всю його історію пожежа.
За словами Корнелія Тацита, пожежа спалахнула «у чотирнадцятий день до секстильских календ» - 19 липня. Вона почалася в цирку біля Палатинського пагорба - «там у крамницях із легкозаймистим товаром спалахнув і миттєво розгорівся вогонь та, гнаний вітром, швидко поширився уздовж усього цирку. Тут не було ні будинків, ні храмів, захищених огорожами, ні чого-небудь, що могло б його затримати.
Полум’я, що стрімко наступало, лютуючи спершу на рівній місцевості, потім піднявшись у височінь і кинувшись знову вниз, випереджало можливість боротися з ним - і внаслідок швидкості, з якою просувалося це нещастя, і тому, що саме місто з кривими вузькими вулицями, котрі вигиналися то сюди, то туди, й тісною забудовою, яким був колишній Рим, легко ставало його здобиччю. Лунав лемент переляканих жінок, безсилих старих, безпомічних дітей; і ті, хто думав лише про себе, і ті, хто піклувався про інших, тягнучи на собі немічних або чекаючи їх, коли вони відставали, одні повільністю, інші квапливістю посилювали загальне сум’яття. І нерідко траплялося, що на тих, хто озирався назад, полум’я налітало з боків чи спереду».
Навіть зараз, за наявності найпередовіших засобів пожежогасіння, вогонь нерідко приводить до дуже тяжких наслідків. Можна тільки уявити собі, наскільки страшна була ця стихія тоді, у тісно й безладно забудованому місті, де майже всі дахи й міжповерхові перекриття було зроблено з дерева. Отож зрозумілим є розпач людей, які, втративши все майно або не зумівши врятувати своїх близьких, заподіювали собі смерть.
Пожежі в Римі траплялися й раніше, але ніколи не мали таких катастрофічних наслідків. Пожежа 64 року виявилася найстрашнішою.
Чому?
Річ у тім, що «ніхто не зважувався застосовувати запобіжних заходів, щоб убезпечити своє житло, внаслідок погроз тих, хто забороняв боротися з пожежею; а були й такі, які відкрито кидали в іще не зачеплені вогнем будинки запалені смолоскипи і кричали, що вони виконують наказ, або для того, щоб безперешкодно грабувати, або справді підкоряючись чужій волі».
Корнелій Тацит писав, що чи була пожежа випадковістю, чи «наміром принцепса», не встановлено, додаючи, що «і та, й інша думка мають фактичні підтвердження», але сам він рішуче відкидав можливість випадкового загоряння, розповідаючи про тих, хто не давав гасити полум’я й навіть відкрито влаштовував підпали. Ні, пожежа 64 року не була випадковою - це був ретельно спланований підпал. Ось тільки причетність до нього Нерона більш ніж сумнівна. І Корнелій Тацит, мабуть, не маючи можливості сказати про це прямо, все-таки ясно дає це зрозуміти своїм описом подій. Пожежа була вигідною супротивникам Нерона - тим, хто бажав його скинути.
Версія про те, що Рим було спалено за наказом імператора, як і вигадки про те, що Нерон наказав підпалити Рим, щоб насолодитися страшним видовищем, яке мало надихнути його на написання віршів, давно вже кочують із одного псевдоісторичного роману в інший, потрапляючи звідтіля й у такі ж псевдоісторичні фільми. Але історик має чітко відокремлювати правду від вимислу.
Коли почалася пожежа, Нерона взагалі не було в Римі - він був в Анції. А коли отримав повідомлення про пожежу, то негайно вирушив у дорогу, але оскільки від Анція до Рима близько 45 км, прибути в столицю він зміг аж на другий день пожежі. На той час полум’я охопило вже й Палатинський палац імператора. Нерон негайно почав робити все, щоб полегшити страждання римлян. «Ідучи назустріч людям, які через пожежу залишилися без даху над головою, він відкрив для них Марсове поле, всі пов’язані з іменем Агріппи споруди, а також свої власні сади* і, понад те, спішно звів будівлі, щоб розмістити в них юрби знедолених погорільців. З Остії та ближніх муніципіїв було доставлено продовольство, і ціну на зерно знижено до трьох сестерціїв».