Надалі в історії всіляких країн відомо чимало випадків самоспалення представників деяких християнських сект. Тому було б безглуздо виключити можливість, що якась група християнських фанатиків пішла на те, щоб підпалити Рим задля прискорення приходу «царства божого». Не дивно й те, що такі фанатики могли, визнаючи, що підпалили Рим, стверджувати, що скоїли це не зі своєї волі, а тому, що до цього їх спонукав Нерон. У їхній свідомості саме так це й мало виглядати - адже вони боролися з нечестивим, на їхній погляд, способом життя, уособленням якого був для них насамперед імператор.
Супротивникам Нерона це було тільки на руку, і вони, звісно ж, піклувалися, щоб чутки, що ганьбили його, не вщухали, а до цих чуток поспішали додати нові…
24. Змова Пізона. Загибель Сенеки
Комусь дуже хотілося налаштувати народ проти імператора. Окрім завзято поширюваних чуток про те, що саме за наказом Нерона було підпалено Рим, містом, та й усією імперією ходили й інші нісенітниці, які підривали авторитет імператора. Навіть про грози в столиці почали казати, що їх супроводжують «часті як ніколи удари блискавки», і це, звісно ж, не що інше, як невдоволення богів. Наприкінці 64 року над Римом з’явилася комета. Свого часу, 44 року до н. е., після загибелі Гая Юлія Цезаря над Римом теж пролетіла комета, і спадкоємець Юлія Цезаря Октавіан, майбутній імператор Октавіан Август, зумів витлумачити тодішню появу комети як добрий знак.
За Нерона ж з’яву комети було витлумачено зовсім інакше. У Римі стали подейкувати, що це «зірка-комета, яку Нерон щораз намагався вмилостивити пролиттям славної крові». У неймовірних розповідях, які ходили містом, почали фігурувати «двоголові немовлята, знайдені на вулицях, і такі самі дитинчата тварин».
Причина виникнення цих чуток, що розбурхували уяву римлян, полягала не в атмосферних чи небесних явищах. Незабаром ця причина з’ясувалася. Не встигли римляни забути про розкриту 64 року змову Децима Юнія Сілана Торквата й попліткувати про те, простив би його імператор чи ні, не встигли пошептатися про те, хто ж підпалив Рим - чи не сам імператор, і не встигли обговорити, кому ж віщують лихо комети, громи, блискавки і нібито знайдені десь двоголові немовлята й телята, як наступного року було викрито нову змову, набагато небезпечнішу, ніж усі попередні. 17 квітня 65 року в Римі було викрито змову, на чолі якої був Гай Кальпурній Пізон.
Нерон іноді брав участь у судових засіданнях, причому був суддею, що загалом поважав закон. Цікаво, що, отримавши скаргу від прохача, Нерон відповідав не відразу, а тільки наступного дня і тільки письмово. У ході розслідування (а більшість важливих процесів, у яких брав участь імператор, провадилися перед сенатом) вивчалися всі обставини й деталі. Виносячи вирок, судді подавали свої пропозиції в письмовому вигляді, Нерон мовчки уважно читав їх і лише потім виносив свій вердикт. Якщо йшлося про його особистих ворогів, провина яких для нього була очевидною, покарання могло бути досить суворим. Але Неронові аж ніяк не можна дорікнути, що він карав усіх без розбору. Навпаки, є свідчення, що за кожною справою провадилося ретельне дізнання.
У змові Гая Кальпурнія Пізона взяли участь декілька видних царедворців і сенаторів, а також префект преторія Феній Руф і частина його офіцерів. Однак, якщо у змові бере участь надто багато людей, то зазвичай щось іде на так. Змовникам перешкодили два доноси, які надійшли один за одним.
Слід зауважити, що одного доносу тоді виявилося недостатньо, щоб обвинуваченню повірили, а тим паче, щоб обвинуваченого піддали катуванням. Перший донос надійшов до імператора, коли до змовників пристала якась вільновідпущениця Епіхарида. Роздратована їхньою нерішучістю, жінка зважилася діяти самостійно й спробувала залучити до змови одного з навархів Мізенського флоту - Волузія Про кула. Волузій Прокул був знайомим Епіхариди й одним із тих, кому свого часу Нерон доручив убити свою матір. Епіхарида заходилася переконувати Волузія Прокула, що його заслуги залишилися недостатньо винагородженими, що імператор - людина негідна і що «вжито заходів, щоб покарати його за гноблення держави».
Водночас вона переконувала наварха, що він може легко помститися Нерону, оскільки той, «буваючи в Путеолах та Мізенах, постійно розважався морськими прогулянками, й убити його на кораблі не буде важко». Імен завбачлива Епіхарида, щоправда, не називала, і, як виявилося, недаремно. Волузій Прокул замість того, щоб погодитися на її пропозицію, доповів про все Нерону. Епіхариду викликали на допит, улаштували їй очну ставку, але та геть усе заперечувала.
Нерон аж ніяк не був жорстоким, і оскільки інших свідків, які могли б підтвердити чи спростувати обвинувачення, не було, Епіхариду не стали навіть катувати, але про всяк випадок залишили під вартою.
Епіхарида мовчала, однак до змови було залучено надто багато людей. Незабаром до влади надійшов новий донос. Цього разу про те, що готується змова, яка отримала згодом назву «змова Пізона», доповів вільновідпущеник одного зі змовників - сенатора Флавія Сцевіна, якийсь Міліх, котрому той доручив нагострити свій кинджал, яким і збирався завдати першого удару імператорові. Отож, на відміну від випадку з Епіхаридою та Волузієм Прокулом, тут слідству було за що вхопитися. Міліха підштовхнула до зради дружина, яка доводила йому, що «багато вільновідпущеників і рабів бачили те саме, що бачив він; мовчання одного нічому не зарадить, тоді як нагороду отримає той, хто випередить із доносом інших». У дружини Міліха були підстави так думати. Того вечора Флавій Сцевін довго розмовляв з іншим змовником, Антонієм Наталом. Повернувшись додому, він склав та запечатав новий заповіт, а перед тим як доручити Міліху нагострити кинджал, «улаштував щедріший, аніж зазвичай, бенкет і найулюбленішим рабам дав волю, а інших обдарував грошима; було видно, що він занурений у тяжкі роздуми, хоч і намагається приховати це жвавою розмовою. Нарешті він велів приготувати пов’язки для ран і засоби для зупинення крові, доручивши це тому самому Міліху, який чи то знав про існування змови й досі зберігав вірність, чи то зовсім не відав про неї і тоді вперше запідозрив, як повідомляли більшість джерел». Якщо в домі Флавія Сцевіна всі раби й вільновідпущеники розуміли, до чого готувався їхній хазяїн, і те саме відбувалося в домівках десятків інших змовників, себто про підготовку замаху знали сотні людей, дружина Міліха, недурна жінка, просто уявити собі не могла, що хтось із них не намагатиметься донести.
Вона переконала чоловіка не випробовувати долю, а поспішити з доносом. При цьому, можливо, нею більше керувало навіть не бажання отримати нагороду, а бажання врятувати чоловіка, якого обов’язково б стратили, якби про змову доніс хтось інший. Послухавши дружину, Міліх на світанку прийшов до вільновідпущеника Нерона Епафродита, а той відвів донощика до самого імператора, щоб повідомити про небезпеку. Нерон і тодішній очільник імператорського розшуку другий префект преторія Тигеллін почали розслідування.
Слідство почалося не з тортур. Схоплений і приведений на допит Флавій Сцевін «почав зі спростування зведених на нього обвинувачень і на питання про кинджал відповів, що, здавна шанований на його батьківщині як священний, він зберігався в його спальному покої й був облудно викрадений вільновідпущеником. Таблиці заповіту він запечатував неодноразово, не чекаючи яких-небудь особливих обставин і днів. Гроші й волю він і раніше дарував рабам, але цього разу зробив це з більшою щедрістю, тому що його статок обтяжено бор гами й він утратив упевненість у силі свого заповіту». Флавій Сце він підтвердив, що справді влаштував того вечора гостину, але стверджував, що «завжди справляв розкішні бенкети, ведучи сповнене приємності життя, не схвалюване суворими суддями», що ж до розпоряджень про пов’язки для ран, то ніяких таких розпоряджень він не давав, а негідник вільновідпущеник його просто оббрехав. При цьому Флавій відповідав на всі питання «з такою переконаністю в голосі й у погляді, що донос був би відкинутий як помилковий, якби дружина Міліха йому не нагадала, що Антоній Натал довго розмовляв зі Сцевіном і що вони обидва є близькими до Гая Пізона». Негайно викликали Антонія Натала.