Сенека ретельно конспірував свій зв’язок із заколотниками. Назвав Сенеку причетним до змови лише Антоній Натал, та й він зміг сказати тільки, «що відвідав хворого Сенеку, щоб побачити його й запитати, чому він не допускає до себе Пізона: їм було б краще підтримувати дружбу в особистому спілкуванні; на що Сенека відповів йому, що як обмін думками через посередників, так і часті бесіди віч-на-віч не послужать на користь ані тому, ані тому; втім його спокій залежить від благополуччя Пізона».
Нерону важко було повірити в зраду свого колишнього наставника.
Увечері, після допиту Антонія Натала, віллу Сенеки, яка була за 4 тисячі кроків від стін Рима, оточив загін воїнів, одначе прибулий до Сенеки трибун не заарештував його, а лише допитав від імені імператора. Причетність до змови Сенека відкинув, але візити до нього Антонія Натала, присланого Пізоном, змушений був визнати.
Трибун негайно доповів про це Нерону, який вислухав повідомлення за присутності Поппеї Сабіни й Тигелліна.
Заперечувати візит Антонія Натала було для Сенеки безглуздо - візитера бачили надто багато людей, але це визнання виявилося для нього фатальним. Нерон зрозумів, що Сенека його зрадив, і через посланого до нього трибуна наказав своєму колишньому вчителеві вкоротити собі віку, що той і змушений був зробити, розітнувши собі вени. Помирав Сенека гідно, зберігаючи спокій духу, і коли центуріон завадив йому змінити заповіт, заповів друзям, які залишалися з ним, «те, що залишається єдиним, зате найдорогоціннішим із його надбань, а саме стиль життя, якого він дотримувався», додавши, що «якщо вони будуть пам’ятати про нього, то заслужать добру славу, і це винагородить їх за вірність». У наш час Сенеку часто згадують як великого філософа й навіть гуманіста, забуваючи при цьому, що багато років він був фаворитом одного з найсвавільніших імператорів Риму - Нерона, імператора не найжорстокішого, але одного з найпідступніших. Забувають і те, що наближеність до Нерона принесла Сенеці незліченні багатства, а ще частіше забувають, що саме дані ним британцям під неймовірний відсоток грошові позики, а потім їх примусове отримання стали однією з головних причин повстання Боудікки, яке спалахнуло 61 року в Британії, - і саме за це сучасники дорікали Сенеці. Говорячи про Сенеку, рідко згадують і те, що позбавити себе життя йому було наказано не через примхи чи сваволю Нерона, а лише після того, як імператор упевнився в його причетності до змови. Сенека став не жертвою сваволі, не жертвою наклепу, а жертвою власної боротьби за владу.
Утім, не слід уважати, що приєднання Сенеки до змови було продиктовано лише його амбіціями й жагою влади. Причини були набагато глибшими. Розправи Нерона із представниками старої аристократії, насадження чужоземних звичаїв, посилення тиранії і ставлення до найближчого оточення не як до друзів, а як до слуг, приводили до показної смиренності, але позбавляли імператора підтримки. Ідея громадянської війни витала в повітрі. І недарма юний родич Луція Аннея Сенеки - Марк Анней Лукан, безсумнівно, найвидатніший поет того часу, в 62-65 роках писав «Фарсалію» - «поему про громадянську війну». Зірка Лукана блиснула й згасла. Народжений 39 року в Кордубі, він із піднесенням свого дядька Луція Аннея Сенеки був наближеним до двору й встиг уже отримати визнання, але 62 року, з відстороненням Сенеки від влади, віддаляється від Нерона й Лукан.
У «Фарсалії» Лукан відобразив свої погляди на ідеальне правління, але дописати поему так і не встиг. Причетність Сенеки до змови коштувала дуже дорого не тільки йому, а й усім його родичам. Двадцятишестилітній Марк Анней Лукан також мусив розітнути собі вени, він залишив по собі недописану поему й безутішну вдову - Поллу Аргентарію, яка надалі щорічно відзначала день його народження.
Розкриття змови Пізона не спричинило тотальних репресій проти римської знаті. Часи Нерона не були схожими на останні роки правління імператора Тіберія, коли вся знать тремтіла від страху. Після ретельного розслідування за звинуваченням у змові стратили близько двадцяти знатних змовників, зокрема й консула Марка Аттика Вестіна, обраного консулом на наступний рік Плавтія Латерана і декотрих сенаторів. Одначе постраждали лише ті, чию провину було доведено, і навіть серед них аж ніяк не всіх засудили до смерті, а декого, зокрема Антонія Натала й Церварія Прокула, які поспішили з викриттями, Нерон узагалі помилував.
Велику кількість менш значних змовників вислали з Рима, а військових позбавили звання. У змові Пізона взяла участь і друга дочка імператора Клавдія Антонія. Планувалося, що після вбивства Нерона під час ігор у цирку вона супроводжуватиме Пізона у преторіанському таборі, щоб прихилити до нього солдатів. Дізнавшись про це, Нерон спершу не став застосовувати щодо неї репресій. Залишили тоді у спокої й рідного брата Луція Аннея Сенеки - Аннея Юнія Галліона, «який смиренно молив про пощаду», не постраждав і другий рідний брат Аннея Сенеки - Анней Мела.
Ніхто не спробував скористатися ситуацією й підняти повстання.
Римський сенат поспішив завірити Нерона у своїй лояльності.
Вирішено було призначити дарунки та вдячні молебні божествам і особливі почесті Солу - римському богу сонця, «чий древній храм зведено у цирку, де збиралися скоїти злодіяння, і чиїм благоволінням було розкрито таємні наміри змовників». Понад це, сенат на догоду Нерону, який любив кінні перегони, ухвалив, «щоб циркову виставу на честь богині Церери було відзначено великою кількістю кінних ристаній» і «щоб місяць квітень надалі мав ім’я Нерона». Із вдячними молебнями та збільшенням кількості кінних змагань Нерон погодився, але перейменування на свою честь місяця квітня визнав надмірним.
25. Пошук скарбів Дідони - блискуча пропагандистська операція супротивників Нерона з його дискредитації
Становище Нерона було ще досить міцним, але ця міць танула, як сніг. Для укріплення влади йому були потрібні гроші, а податки й так уже було доведено до межі. За таких умов Нерон готовий був вірити в найнеймовірніші проекти одержання грошей, і цим поспішали скористатися як різні пройдисвіти, так і приховані недоброзичливці імператора. Показовим є випадок, що стався в першій половині 66 року. За словами Корнелія Тацита, якийсь виходець із Африки, пунієць Цезелій Басс, «маючи суєтну вдачу, увірував у те, що бачене ним уночі уві сні, безсумнівно, відповідає дійсності; вирушивши до Рима і домігшись підкупом, щоб його допустили до принцепса, він повідомив тому, що на своєму полі виявив печеру безмірної глибини, яка таїть безліч золота, не у вигляді грошей, а в грубих старовинних зливках. Там лежать величезної ваги золоті цеглини, а з іншого боку здіймаються золоті колони: все це було приховано впродовж стількох століть, щоб збагатити їхнє покоління. При цьому він висловив припущення, що ці скарби було сховано втікачкою з Тира й засновницею Карфагена фінікійкою Дідоною, щоб її новий народ, маючи у своєму розпорядженні таке незліченне багатство, не розбестився й не зледащів і щоб царів нумідійців, і без того ворожих, не розпалювала до війни жага золота».
Не замислившись, наскільки відповідає істині ця неймовірна розповідь, Нерон оголосив про знайдені багатства, а до Африки вирушили триреми з добірними веслярами, щоб якомога швидше доправити вантаж.
Такий поспіх пояснювався просто: «Сталося так, що саме в цей час проводилися - вдруге після їх заснування - п’ятирічні ігри». Імператорові здалося, що самі боги посилають йому казковий подарунок, і як тільки він зможе доправити в Рим і показати народу багатства Дідони, авторитет імператорської влади сягне небесних висот.
Бачачи настрій імператора, ніхто із придворних не виказав сумнівів і не запропонував, перед тим як повідомити про знахідку, спершу перевірити достовірність повідомлення. Кожний із придворних поспішав із вітаннями, «оратори, звеличуючи принцепса, зверталися переважно до того ж предмета», стверджуючи, що «тепер землею породжуються не тільки звичайно вироблені нею плоди й золото у змішанні з іншими металами, а вона обдаровує своїми щедротами як ніколи раніше, і боги посилають багатства, що лежать напохваті.