Приєднували вони до цього й інші вигадки, змагаючись у красномовстві й підлесливості, переконані в тім, що їхній слухач повірить усьому».
Надії й очікування зростали, як мильна бульбашка, і точно так само, як мильна бульбашка, зрештою, лопнули, причому з дуже неприємними наслідками і для престижу імператора, і для стану фінансів імперії.
Річ у тім, що, «плекаючи ці нездійсненні надії, Нерон із кожним днем ставав марнотратнішим: проживалися зібрані скарбницею кошти, начебто вже були в його руках такі скарби, яких вистачить на багато років нестримних витрат. Розраховуючи на ті скарби, він став щедро роздавати подарунки, і очікування незліченних багатств стало однією із причин зубожіння держави. Оскільки Басс, за яким ішли не тільки воїни, а й зігнані для робіт селяни, безупинно переходячи з місця на місце й щоразу стверджуючи, що саме тут є обіцяна печера, перерив свою землю й великий простір навколо неї та, нарешті, дивуючись, чому лише в цьому випадку сновидіння вперше обдурило його, хоча всі попередні незмінно збувалися, полишив безглузду завзятість і добровільною смертю уник ганьби і страху перед відплатою. Втім, деякі письменники повідомляють, що його було кинуто у темницю й згодом випущено, а задля відшкодування витрат його майно конфіскували до царської скарбниці». Історія з пошуками скарбів Дідони не є такою простою, як здається на перший погляд.
По-перше, вона є цікавою тим, що характеризує атмосферу імператорського двору того часу, а по-друге, дозволяє зробити висновки, що пошуки скарбів Дідони були аж ніяк не кумедним курйозом, а добре продуманою операцією з дискредитації Нерона.
Було знайдено відчайдушного авантюриста, якому пообіцяли підтримку, розповіли, що і як слід казати, і переконали в тім, що все минеться безкарно. Далі Цезелій Басс вирушає до Рима і там потрапляє на прийом до імператора.
Чи можна повірити, що нікому не відомий провінціал пунієць раптом без усілякої підтримки потрапив до імператора Риму?
Светоній Транквілл, що також написав про безуспішні пошуки незліченних скарбів цариці Дідони, навіть не намагався відповісти на це питання. Корнелій Тацит пояснює це хабарем. Можливо, хабар справді відчинив Цезелію Бассу двері імператорського палацу.
Проте важко навіть уявити, яким мав бути цей хабар, адже статок вільновідпущеників, які визначали, кого варто допустити на прийом до імператора, обчислювався мільйонами, а то й сотнями мільйонів сестерціїв! Чи під силу було простій людині знайти потрібну суму?
Чи під силу було, навіть і роздобувши гроші, дати хабара не кому-небудь, а саме тому чиновникові, який міг улаштувати такий прийом і виконав би свою обіцянку, а не просто взяв гроші? Імовірніше, що Цезелію Бассу, давши йому гроші, заздалегідь підказали, до кого звернутися й скільки слід дати. Далі все було вже значно простіше. До Африки вирушає загін на пошуки скарбів, а Нерон, розраховуючи на них, роздає подарунки. Але річ навіть не в подарунках, а в тім, що все це відбувається в переддень заснованих Нероном особливих ігор - Нероній. Увесь Рим обговорює знайдені скарби, а потім вони виявляються вигадкою!!! Уявіть, яким дурнем в очах співгромадян постав Нерон! Якби Цезелій Басс не вкоротив собі віку, то можна було б провести розслідування і, можливо, вийти на організаторів афери. Тільки хто ж стане залишати живим такого небезпечного свідка? А після «самогубства» Цезелія Басса всі кінці виявляються надійно схованими, Нерон постає перед римлянами цілковитим роззявою, який повірив божевільному фантазерові.
Акцію з дискредитації Нерона було проведено майстерно. Ефективність її ще більше зросла через те, що на других Нероніях, які почалися 65 року, імператор уперше збирався вийти на сцену Рима, змагаючись з іншими співаками у співі під кіфару. Спів і гра на кіфарі були його пристрастю, але в Римі усе ще панувала думка, що це заняття є негідним державного діяча, а провал пошуків африканських скарбів тепер ніби підкреслював, що Нерон здатний лише бриньчати на кіфарі й вірити в нісенітниці.
26. Загибель Поппеї Сабіни. Нові змови. Чи може імператор бути артистом?
Урагани, пожежі, змови були не єдиними нещастями, які навалилися на Нерона. Його сімейне життя з Поппеєю Сабіною не складалося. Про вплив цієї жінки на політику імперії відомостей практично немає, але від 58 року й до своєї смерті вона завжди була поруч із Нероном. Йосиф Флавій, називаючи Поппею жінкою «набожною», писав, що вона була прихильницею іудаїзму. 64 року Йосиф Флавій був прийнятий Поппеєю і домігся звільнення декількох рабів, арештованих раніше римською владою. Що ж до ставлення до неї самих римлян, то якщо першу дружину Нерона Октавію вони, безумовно, поважали, до Поппеї Сабіни ставилися радше негативно.
Нерон одружився з Поппеєю Сабіною, кохаючи її, але гармонії між подружжям ніколи не було. Коли вона народила йому дочку, він не тямився від радості й негайно надав титул Августи і дружині, і донь ці. Одначе той факт, що він не надав їй цього титулу раніше, одразу після весілля, свідчить, що на це були якісь причини. Після народження 63 року дочки на монетах з’явився й портрет Поппеї Сабіни, але тетрадрахму, де з одного боку містилося погруддя Нерона, а з іншого - Поппеї Сабіни, встиг випустити лише монетний двір в Александрії. Їхня дочка незабаром померла, й більше жодної монети із зображенням Поппеї Сабіни ані в Римі, ані в провінціях не карбувалося.
Подружжя почало сваритися?… Мабуть - так… Відмінність характерів, сварки стали причиною не однієї сімейної трагедії; у долі Поппеї Сабіни вони також зіграли фатальну роль. 65 року Поппея Сабіна знову завагітніла. Якось, повернувшись зі змагань Нерон, полаявшись із дружиною у нападі люті вдарив її, вагітну, ногою, від чого вона й померла.
На думку Корнелія Тацита, вбивство Поппеї Сабіни не було навмисним - Нерон кохав її і бажав мати від неї дітей. Як писав Тацит, «тіло її не було спалено на багатті, як це у звичаї римлян, а за звичаєм чужоземних царів його просочують пахучими оліями й бальзамують, після чого переносять у гробницю Юліїв. Все-таки їй було влаштовано похорон за державні кошти, і Нерон із ростральної трибуни виголосив над нею похвальне слово, у якому говорив про її вроду, про те, що вона була матір’ю божественної дитини, та про інші дарунки долі».
Светоній Транквілл писав, що Нерон нібито наказав рабам утопити в морі свого пасинка - сина Поппеї Сабіни від її першого чоловіка Руфрія Кріспіна, «бо чув, що хлопчик, граючись, називав себе полководцем та імператором», але вірогідність цього повідомлення досить сумнівна. Якби це було так, Нерон навряд чи став би влаштовувати дружині настільки пишний похорон, тим паче за нетрадиційним для Риму обрядом східної релігії, що її сповідувала Поппея Сабіна.
Деякі історики висловлювали думку, що вона була однією з перших християнок. На основі відомих на сьогодні історичних, епіграфічних і археологічних матеріалів цю думку не можна ані підтвердити, ані спростувати. Вона могла сповідувати християнство, могла сповідувати іудаїзм, могла сповідувати і якусь іншу релігію. Єдине, що практично не викликає сумнівів, - це те, що Поппея Сабіна сповідувала не традиційну римську віру, а одну з релігій Сходу. Схоже, смерть Поппеї Сабіни, які б стосунки між подружжям не були, стала для Нерона важким ударом. Про це свідчить і випущена тоді за його наказом монета, на одному боці якої навколо храмової альтанки з жіночою фігурою йде напис «DIVA CLAVD NER F» - «Божественна Клавдія, дочка Нерона», а на іншому боці навколо жінки, яка сидить на троні в палаці чи храмі, написано «DIVA POPPAEA AVG» - «Божественна Поппея Августа». Ні посмертного обожнення, ні посмертного випуску монет на її честь не було б, якби Нерон не шкодував про загибель дружини. Нерон тужив за нею, але повернути вже не міг.
На той час імператору було вже двадцять вісім років і в нього не було ні дружини, ні дітей, ні батьків, ні вірних друзів, на яких він міг би покластися. Через стихійні лиха економіка імперії була послабленою, а знать плела нові змови. Наприкінці 65 року, за звинуваченням у зазіханні на владу, Нерон знову був змушений заслати ще двох вельмож - Луція Юнія Сілана Торквата, сина отруєного 54 року Марка Юнія Сілана й небожа Децима Юнія Сілана Торквата, який влаштував змову 64 року. Також було вислано Гая Кассія, нащадка знаменитого супротивника Октавіана Августа й Марка Антонія, про якого вже згадувалося.