«Вона не дітисько», — з притиском сказала Гелена. Її очі зволожилися, кутики рота дрижали. Ще кілька годин тому це б розчулило партизана, а тепер тільки дратувало. Запала мовчанка. Білявка кусала губи й відвертала від Приблуди обличчя.
«За кого себе має ця зманіжена полька?» — подумав той. Йому забажалось повернутися до ліжника, де розкинулось уві сні юне тіло, і він стримав себе таким межовим зусиллям, що сам здивувався. І не зміг, не спромігся приховати від білявки цього здивування. Він потягся до келиха з вином.
«Не чіпайте!» — раптом підвелася Гонська.
«Чому?»
«Це для хворого… дітиська».
«Он як…»
Приблуда примружено подивився на Гелену. Та вкрилась червоними плямами і схопила келих. Перш, аніж отаман вибив його з рук шляхтянки, вона встигла ковтнути вина і подивитись на Приблуду біснуватим поглядом, у якому змішувалися переляк, переможна впертість і отрута. Отаманові перехопило подих.
«Не дозволю кожному бидлу себе принижувати!» — прошепотіла Гелена і сповзла на підлогу.
«Гей, осавули!» — крикнув Приблуда.
Заспаний Мандавошка в одному спідньому улетів до отаманової хати. В руці він тримав татарську шаблю і дико обертав п'яними очима.
«Хто з хлопців знається на трунках? Скорше думай!»
«Ге…» — вичавив з себе осавул, покрутив бурмилистою головою і вимовив після довгої відрижки: «А той старий цап казав, що вміє лікувати».
«Тягни його сюди!» — наказав Приблуда.
За хвилину Кінський Каштан вже обмацував непритомну Гелену. Він прицмокував і закочував очі, бурмотів довжелезні латинські речення і кахикав, всім своїм виглядом демонструючи складність ситуації. Його дочка вистромлювала розчервоніле личко, очі її блищали. До компанії невдовзі приєднався Лушпак. Він недовірливо стежив за кривляннями комедіанта і накручував на вухо оселедця. Сам Приблуда відсторонено сів за стіл умовляти сулію слив'янки. Іноді він скоса поглядав на Нікту, а та робила вигляд, що соромиться. Вона мружила та відводила очі, прикривалась завісою так, що тканина щільно облягала стегна й перса. Після кожного келиха отаманова впевненість, що дівчисько сидить за парчею голісіньке, зростала. Слив'янка притлумлювала цей чин напруження, але ненадовго.
«Отже так, — тоном досвідченого ескулапа почав костоголовий, — ми маємо справу з трунком капутальної, або ж плямистої, або ж цикульної поганки, що має властивість mens caecata terrore[53] вітальні сили організму. Ліки від отрути цього штибу не відомі ні послідовникам Галена, ні учням Парацельса. Не знаходимо згадок про засоби від такого трунку ні у трактатах Авіцеиии, ні в календарях Римського Аптекарського товариства, ні в енциклійних звітах консильйорів Солернського Медикуму. Карпатські знахарі радять при такому отруєнні сечогінні та відпочинок. Подібної ж думки дотримується славетний Циґельгальс із Брно. Будемо, отже, ревно молитися за одужання цієї шляхетної панни».
«Все сказав?» — спитав Приблуда.
«Все», — розвів руками Каштан. Він зрозумів, що йому будуть робити боляче.
Мандавошка збив костоголового з ніг, а Лушпак вперіщив його чоботом межи очі. Каштан відлетів до стіни, з полиць попадали миски, макітри і крашанки. Нікта заверещала і вчепилася зубами у завісу.
«Ще?» — підвівся отаман.
«Nobili viro![54] — закричав комедіант. — Є!.. Є таємний спосіб від такої отрути!»
«То застосуй, нехристе! Мерщій!» — Приблуда подивився на перекривлене обличчя Нікти й раптом підморгнув дівчині.
Та скривила силувану посмішку.
«Я щойно згадав історію блазня Кікладопулоса, — повідомив Каштан, підводячись і чухаючи заюшеного носа, — який більше за саме життя любив ласувати смаженими грибами, відомими під назвою „їжачковий пронос“. Вчені королівські кухарі називають їх „грибами святого Димитрія Апокавка“. Вони надзвичайно рідкісні і мають вельми небезпечну особливість. Споживати їх можна лише тоді, коли зрізано ці рослини у день вшанування блаженної пам'яті святого молільника, просвітителя і цілителя Димитрія. У всі інші дні вони наповнені людоморним трунком, котрого не можуть знищити ані смаження, ані окріп…»
«Що за маячня? Хто чув про такі гриби?» — скривився Лушпак.
«Хто?» — трусонув головою Мандавошка.
«Ти добалакаєшся!» — попередив костоголового Приблуда.
«Ось Вам хрест, ясновельможний пане отамане!.. Те, що я розповідаю — правдива і повчальна історія хвороби блазня Кікладопулоса, мого троюрідного небожа із Сандомира… Клянуся життям моєї доньки і всіма реліквіями Печерськими, і нехай вирвуть мені язика кати у Львові, якщо кажу неправду!.. Означену мною особливість гриби святого Димитрія отримали завдяки тому, що ними язичники хотіли отруїти блаженного Апокавка, хрестителя поганських племен. У „Мінеях“[55] йдеться, що волею Всевишнього цей предивний молільник і сповідник не тільки не захворів, споживши цілу пательню смажених „їжачкових проносів“, але й звільнив їх на один день у році від натурального прокляття. А язичники всі тоді увірували у Господа нашого Ісуса Христа і повбивали своїх облудних жерців…»