Наш друг розминувся з губернатором Галем лише на кілька днів; нещасний захворів на чорноводну лихоманку та полишив землі протекторату, вирушивши на італійському пасажирському судні «Пастіччіо» в напрямку Сінґапуру, з голови до ніг закутаний у прохолодні вологі простирадла, просякнуті оцтом, сподіваючись вилікуватися лимонадом із вмістом хініну. Чорноводну лихоманку, як розказував Галю його індійський лікар протягом морської подорожі, уже певний час переносив звичайний москіт, це ускладнення після малярії, від якого помирали століттями без щонайменшої здогадки як і чому. Галь був кремезним чоловіком, цілковито звичним до болю, проте його виснажили постійно повторювані напади лихоманки, від чого його щоки позападали. Та коли він дістався Сінґапуру, то опритомнів і в мить душевного просвітлення раптово згадав не тільки про листи з Нюрнберґа, а й про рішучого молодого чоловіка, котрий їх написав (разом з одним листом Енґельгардт надіслав також фотографію, що зображала його з піднятими до неба, до сонця руками на вершині франконського пагорба десь поблизу Нюрнберґа), про домовлену зустріч у резиденції в Гербертових Висотах, але так само раптово Галя наздогнав наступний напад лихоманки, його дух укотре потьмарився, і образ Енґельгардта, що через листи (а також цю світлину, від якої сьогодні, напевне, вже й сліду не лишилося) здавався незвичним уособленням радикальної нової людини, знову зник із глухого темно-брунатного простору невимовних Галевих страждань.
Ще в Гербертових Висотах, за кілька хвилин до того, як москіт напруженим хоботком запустив у його кровообіг збудника хвороби (й одночасно кармінно-червона кров губернатора цукристою сомою запульсувала в комашиній нервовій системі) і його долоня вибила з комахи її жалюгідний дух, Галь замовив вечерю і під час неї за великим столом із червоного дерева намірявся працювати далі. Без жодного задоволення копирсаючись виделкою в бататі та курячій грудці на порцеляновій тарілці, він неуважно переглядав кореспонденцію і судові вироки, знову і знову перечитував листа свого друга Вільгельма Зольфа, губернатора Самоа, випивши півтора келиха рислінгу, що температурою був подібний на довколишні тропіки. Це була спокійна оксамитова ніч. Він поставив воскову платівку в грамофон, встановив голку на улюблене місце і під перші металеві такти Ваґнерового «Польоту валькірій», що прокотилися салоном, кілька разів чхнув, висякався в серветку, витягнув руки і ноги та послабив вузол краватки. Саме в цей момент комаха продзижчала, летячи крізь одвірок, і, підкорившись настійливому духу молочної кислоти, що виступила з пор на шкірі Галя (випаровування посилилося через випитий теплий рислінг), ще в польоті скерувала свій proboscis, хоботок, щоб, засліпленій від жадоби, приземлитися на губернаторовій чисто виголеній потилиці та проштрикнути його катарсичним крещендо свого жала, а потім пізнати власні сутінки богів під ударом долоні Галя. Саме так губернатор і заразився чорноводною лихоманкою.
А Енґельгардт? Він або забув вступити в Німецький клуб, або йому більше не спадало це на думку, адже він узагалі не мав бажання приватно зустрічатися з ким-небудь із недалеких, хворих на алкоголізм плантаторів, що становили більшість членів клубу. Ще в готелі «Князь Бісмарк», де директор Гельвіґ дозволив йому безкоштовно квартирувати і столуватися перший тиждень, очікуючи від свого посередництва з організації зустрічі vis-à-vis королеви Емми та Авґуста Енґельгардта певні вигоди для себе в Гербертових Висотах (перемовини щодо купівлі кокосової плантації аж ніяк не були буденною справою в протектораті), Енґельгардт написав близько дюжини листів на батьківщину своїм родичам, пишномовно і захоплено возвеличивши дивовижну красу колонії, а також запросивши своїх товаришів по духу якомога швидше навідати його.
Сам він, писав Енґельгардт, озираючи з веранди готелю краєвид на Гербертові Висоти, перебуває якраз на піку перемовин щодо купівлі плантації, ви просто уявіть собі тутешню прогресивність, коли жінка керує більшістю справ, і нікого жодним чином не турбує ні його довге волосся, ні борода, так що він знову призвичаївся носити волосся розпущеним, хоча воно після рясних злив та через високу вологість повітря дивнувато закручується і стирчить врізнобіч.
І ще, ах, у готелі він зазнайомився з молодим моряком, котрий викликає неймовірну симпатію, таким собі Крістіаном Слюттером, із ним він час від часу грає в шахи (під час однієї навіть дійшло до solus гех, і король здався), здійснює численні пізнавальні прогулянки за містом. Цей Слюттер клопочеться про патент капітана та роздумує над тим, щоб одночасно вступити до імператорського флоту; взагалі-то він не вегетаріанець, проте їхні дискусії щодо недоліків та переваг відмови від м’яса, які перебивають гру в шахи на довгі години, відбуваються на такому високому рівні та в настільки дружній атмосфері, що, мабуть, Енґельгардтові не довелося б залишати Німеччину в такому поспіху, якби там можна було б так спілкуватися з неналежними до вегетаріанства. Та, схоже, таких неупереджених і відкритих до всього персон, як Слюттер, можна зустріти тільки в південних морях.