Наступного дня по обіді він згадав про протимоскітні сітки, привезені з Гербертових Висот, витяг їх із коробки і дуже обережно розвісив на стелі й стінах своєї плетеної хижки. Невелику діру, що з’явилася під час розвішування, він перехопив двома-трьома вправними стібками. Потім, щоб перевірити, ліг під сітку, всміхнувся думці про власну непохитність, бо ж будь-хто інший уже б задумався відправитися назад. Він надзвичайно боявся лихоманки і наполегливо переконував себе, що минулої ночі його не вкусила інфікована комаха, однак якщо таки вкусила, то це буде ціна, яку він мусить тут сплатити. У Франконії не так багато хвороб з такими жахливими симптомами, зате там страждають переважно на захворювання духу, внутрішню невиліковну гнилизну, чия руйнівна сила, наче ракова пухлина, пожирає душу.
Тут не зайве буде згадати, що жителі Кабакону поняття зеленого не мали про ту обставину, що маленький острів, на якому вони жили, скільки сягала людська пам’ять, раптом перестав належати їм, а перейшов у власність waitman’a, білої людини, яку вони на вимогу агента Боткіна люб’язно прийняли в себе, збудували їй хижу і принесли плодів. Та й у Енґельгардта спочатку не було намірів зображати надто суворого короля острова, та коли він одного дня в пізній пообідній час повернувся до свого житла з експедиції двома порослими лісом пагорбами, на нього чекала така сцена: на галявині хлопчина, спіймавши чорне, наче смола, порося, волік його за хвоста. До нього підійшов молодик, підняв важку дерев’яну палюгу і що є сили вгатив по голові вкритої щетиною істоти, яка одразу ж із жалібним виском упала мертвою. А після цього три чи чотири чорні жінки накинулися на тушку поросяти, камінним гостряком розрізали йому черево, випатрали нутрощі та вправно зняли шкуру з туші.
Енґельгардт, який, з одного боку, був господарем острова і вважав себе повелителем дій і намірів його жителів, а з другого, також прагнув гармонії зі звичаями тубільців, сміливо підійшов до групки, забрав із рук однієї жінки знаряддя для розрізання і закинув його по високій дузі глибоко в чагарники. При цьому послизнувся на кишці й упав на живіт у калюжу крові на піску. Зазначимо мимохідь, що це порятувало waitman’а від печальної долі поросяти (чоловік із палюгою вже зробив крок уперед), замість цього всі на галявині зареготали з Енґельгардтової витівки. Він же, скупаний у крові, підвівся, витрушуючи темно-червоний пісок із очей, а абориген із палюгою опустив її, узяв, усміхаючись, Енґельгардтову долоню у свої, дружньо поляскав німця по плечу — й одразу стало зрозуміло, що забій тварин буде відбуватися на іншому боці маленького острова. Енґельгардт, як говорили тубільці між собою, більший waitman, аніж можна було подумати на перший погляд. Утрутившись, він виявив велику мужність, навіть якщо вони й не розуміли, чому він був проти забою і патрання свиней. Енґельгардт — на цьому зійшлися всі — володіє маною, чаклунською силою, тому він може залишатися на Кабаконі, скільки забажає.
Наступного ранку перед Енґельгардтовою хижкою стояло сорок чоловіків, які неймовірною мішаниною з куануа, рабаульського унзердойчу і піджину дали зрозуміти, що готові працювати на нього. За платню і їжу вони готові стати до нього на службу, збирати кокосові горіхи з дерев і перероблювати їх. Енґельгардт став на виловлену в морі колоду і в короткій, сповненій пантоміми промові повідомив, що він аж аніяк не місіонер і що радий їхній старанності, що вчасно розраховуватиметься з ними, що кокос і пальми — священні й що він має намір харчуватися лише цими плодами. Тому він не терпітиме поруч із собою ніякого м'яса і вимагає від робітників (на коротку мить він спинився, замислившись, чи не зайшов занадто далеко), принаймні під час роботи на плантації, не вживати свинини й курятини. Чоловіки кивали, погоджуючись, адже тваринна їжа й так перепадала їм лише на великі свята, а в будень вони харчувалися ямсовим корінням і кокосами, як і сам Енґельгардт. Якийсь чоловік поцікавився, чи можна їсти яйця, ще один спитав, як щодо паління. А шнапс узагалі можна пити? Енґельгардт із готовністю відповідав на запитання, і йому здалося, що його нові робітники сприймають усе це, наче веселу розвагу. Зістрибнувши з колоди, він сказав, що вже досить питань, і його острів'яни, здавалося, миттєво підкорилися його авторитету та прийняли проголошені нові Кабаконські регулярії.