Тремтячи від страху перед цим жахним палахкотінням мене текел парес, він заплющив очі, заховав обличчя в материних грудях, а вони своєю м’якістю і пишнотою вмить занурили його, так і хочеться сказати, глибше в потік часу, аж до миті, коли він знову був у своїй колисці, нерухомий і сповитий, адже його тіло немовляти ще не було спроможне ані крутитися, ані випростати ручки. Та все ж вони намацували вишиті пелюшки, в які його загорнули, він бічним зором бачив край капора в ніжно-блакитну клітинку, а також нескінченні розгалуження на осяяній літом вишні, під яку в обідню годину поставили його колиску. Він чув голосний сміх, дзенькіт келихів, гавкіт якоїсь такси. Рожевий вишневий цвіт із темнувато-синіми прожилками по краях пелюсток повільно опадав із дерева, м'яко впокоюючись на його обличчі.
І неочікувано його охопило таке неймовірно яскраве й виразне відчуття, наче його тіло здійнялося в повітря і шугає в ньому. Так траплялося й раніше. Спочатку м’якість, яка огортала його, потім — не зовсім неприємне відчуття, що його протягують по пемзі, ні, через цілу гору цього вулканічного матеріалу; тривалий час він шугав лише за кілька сантиметрів від поверхні, наче був припнутою до неї кулькою, наповненою летючим газом, якій загрожувало луснути від доторку до цієї шорсткої поверхні, однак їй вдалося вивільнитися із зусиллям; спочатку прірва, потім підтягування себе вгору, далі — волоком, і нарешті він упав на землю, це було наче катастрофа, наче він сам був тим цвітом, що повільно відірвався від гілки й опустився на землю; потім він прокинувся.
За час перебування на своєму острові Енґельгардт не тільки схуд на кілька фунтів, але й завдяки здоровому харчуванню став жилавим та м’язистим, його шкіра набула соковитого темного відтінку, а волосся та борода, в які він щоранку втирав кокосову олію, під впливом сонця та морської солі стали світло-золотавими. Олію, яку вичавлювали робітники на Кабаконі, потім розливали в Гербертових Висотах, відповідно до його вказівок, у півлітрові пляшки з наклеєними етикетками, ескізи для яких зробив службовець поштового бюро; на них було зображено дещо прикрашений Енґельгардтів профіль із довгою бородою (Енґельгардт рішуче відкинув альтернативу — виготовлення для поставок у Німеччину твердого жиру, основи маргарину, на який був великий попит, та пальмового кулінарного жиру, як це робила переважна частина плантаторів; з етичних міркувань цілком однозначно він не надсилатиме землякам ніякого рослинного жиру, щоб ті на ньому смажили по неділях свої стейки).
Процес рафінування олії Енґельгардт оплачував із власної кишені (більшою мірою — з кредиту, відкритого в загадково усміхненої королеви Емми), здійснюючи своєрідне подвійне авансування; одного дня олія з Кабакону, запакована в дюжини дерев'яних ящиків та складена у факторії Форсайт, знайде свого покупця.
Із цією метою Енґельгардт уже завів кілька багатообіцяльних знайомств у Австралії — можна б і так сказати, навіть враховуючи, що всі його листи, надіслані в Дарвін, Кернс і Сідней, як це трапляється з усіма рекламками, було розрізано навпіл, складено купкою, перетворено на жорсткий туалетний папір і використано; конкретно його листи — в особистому асесорському туалеті при конторі поблизу Кернса, яка займалася міддю і бокситами.
Послання, написані Енґельгардтом вишуканою, проте дещо неоковирною англійською, сповіщали про живильну і надзвичайно корисну дію кабаконської кокосової олії, а також про можливості її різнобічного застосування — і слугували відвідувачам австралійського туалету хіба що супровідним розважальним чтивом під час важливішої справи, та й то лише коли можна було прочитати речення повністю. Оскільки їх прочитували разом із сотнями аналогічних рекламних оголошень, в них не було жодного сенсу. І мандрували так його послання, якими пробігав швидкоплинний погляд, — позбавлені сенсу, зібгані, зі слідами використання — до стічної ями велетенського майже безлюдного південного континенту, який Енґельгардт за час, відведений йому в протектораті, відвідав один раз із найкращими сподіваннями, однак тамтешні мешканці з найгрубішими солдафонськими манерами, переважно завжди п'яні, викликали настільки велику відразу, що через півтора тижня він піднявся на борт поштового пароплава і повернувся в Нову Померанію.
Енґельгардт і гадки не мав про таке принизливе становище рекламних проспектів, але якби й дізнався, то навряд чи вирушив би до Кернса; також він не мав щонайменшого уявлення про велике нещастя, яке пізніше назвуть Першою світовою війною. Тому в нього лишилося тільки якесь передчуття, коли він блукав провулками квінслендського містечка золотошукачів.