Енґельгардтових знань з англійської мови часом було не зовсім достатньо, щоб чітко сформулювати такі питання — однак їх треба було поставити; де йому не вистачало абстрактних термінів, він допомагав собі жестами, наповнюючи повітря хмарами ідей, кометами, чиї хвости тяглися від його пальця через осяяне світлом купе.
Енґельгардт спитав свого нового друга, чи чув той про Свамі Вівекананда. А коли той відповів заперечно, видобув зі своєї дорожньої сумки, яку до того ніяково поклав поруч із собою, кілька памфлетів, тексти згаданого індійця Свамі, котрий завдяки своїм оригінальним ідеям і таланту ритора не так давно викликав справжній фурор у Новому світі, а також надрукований на мімеографі й виданий книгою трактат (десь на півдні, у морі поблизу Адена, франконський клей розсохся через сильну спеку), що сповіщав людство про цілющу силу коковоризму, але, на жаль, німецькою мовою, так що Енґельгардт міг хіба що продемонструвати його як річ, проте не повідомити новому другові власні думки з цього приводу, сформульовані на письмі значно краще.
Та все ж він не хотів кидати цю справу, не спробувавши: з певним зусиллям він парафразував основні викладені в тексті думки про те, що людина — це тваринний відбиток Бога на землі, а плід кокоса, який найбільше з усіх рослин нагадує людську голову (він вказав на форму та волоски на шкаралущі горіха), також є рослинним образом Божим. Та й ростуть кокоси, як можна бачити, високо вгорі на верхівці пальми, якнайближче до неба і сонця. Ґовіндараджан кивав на знак згоди, раптом підскочив, коли потяг проїздив без зупинки повз невелику сільську залізничну станцію, щоб процитувати з «Бгаґават-Пурани» відповідні рядки (в роки своєї юності в шанованому Мадраському університеті він мусив вивчити напам'ять не лише це священне писання), але опанував себе і далі кивав головою, даючи своєму візаві спочатку висловитися, щоб потім із доречною, як йому здавалося, серйозністю зауважити, що та людина, котра харчується виключно божественним кокосовим горіхом, є не просто коковором, але й per definitionem теофагом, богоїдцем. Перечекавши якусь мить, він знову повторив у передполудневій тиші, позначеній ритмічним брязкотом рейок, свою фразу: поїдатель Бога. Devourer of God.
Енґельгардт був приголомшений силою цього знання, — так, воно увіп'ялося йому аж у кістки й почало вібрувати, наче було дзвінким і лунким енергетичним полем. Саме так, кокосовий горіх був Богом, і ця цінна думка засяяла в ньому воістину філософським Священним Ґраалем! Розкрита половинка горіха з м'якушем і солодким молоком була, так би мовити, не просто символом, але — тілом і кров’ю Христовими! Під час короткого семінару з теології в Нюрнберзі він міркував десь так, і ось на тропічній залізниці отримав цілком неочікуване підтвердження: мить євхаристії, буквально — перетворення сутності, потрібно було розуміти як реальне злиття з Божественною природою. А гостію і вино причастя годі було порівняти з істинним таїнством природи, її вишукано-смаковитим геніальним плодом — кокосом.
Ґовіндараджан був неймовірно радий випадково зустріти брата-фруктоїда (потяг, пихкаючи і весь у диму, долав у цей час останні круті звиви і прямував по колії до давньої столиці королів Цейлону) та запросив його разом оглянути храм із зубом Будди. Можна зняти в Канді номер і звідти після пишного фруктового застілля разом сходити до храму, розміщеного, як казав Ґовіндараджан, на щастя, лише за якихось кілька кроків від центру міста на невеликому пагорбі над озером біля Канді.