«Звідки вона тут узялася? — здивувався дроворуб. — Ану ж подивлюся, що воно буде далі».
Дроворуб принишк, вряди-годи позираючи вниз, на могутнє коріння. Чекати довелося недовго. З нірки вискочила мишка й поклала біля перлини іще одну, а тоді знову шмигнула в нірку.
«Еге, там, певно, цілий скарб схований!» — промайнуло в голові у дроворуба. Він зліз на землю, розкопав мишачу нірку й побачив купу золота та самоцвітів. Забувши про свої дрова, він мерщій побіг додому й розповів про щасливу знахідку дружині.
— Тільки ж дивись мені, — додав дроворуб, — нікому жодним словом не прохопися про наш скарб!
Дружина пообіцяла, що нікому не скаже, але терпцю їй стало не надовго, і вона поділилася радістю з сусідкою.
Дроворуб, дізнавшись про це, розлютився, але потім заспокоївся й став думати-гадати, чим тут можна зарадити. Нарешті надумався.
Опівночі він вирушив у ліс, розкидав навколо дерева трохи монет та коштовностей, трохи понавішував на гілля, а в ставок неподалік укинув два великих глеки. Потім повернувся додому, а щойно зайнявся ранок, повів дружину в ліс показати свої скарби.
— Поглянь-но, — мовив він, — не інакше, як уночі випав золотий дощ. І на землі золото, і на дереві поначіплялось!..
Дружина неабияк здивувалася, але, побачивши, що на гіллі висять золоті монети, таки повірила, що вночі пройшов золотий дощ.
— О, диви! — знову вигукнув дроворуб. — Ще й глеки в ставку ростуть! Та такі великі!
Дружина втупилася в воду — і справді, там стояло два великих глеки.
Дроворуб з дружиною позбирали золоті монети й коштовності і повернулися додому.
А тим часом дружина торговця розповіла своєму чоловікові, що їхній сусід дроворуб знайшов у лісі скарб. Торговець побіг до царя й розповів про дроворуба і його знахідку. Цар звелів привести дроворуба та його дружину і кинути у в'язницю. А наступного дня дроворуб постав перед царем.
— Признавайся! — звелів цар. Ти справді знайшов у лісі неоціненний скарб? Так чи ні?
— О царю! — смиренно мовив дроворуб. — Вас підманули, не інакше! Хіба ж можу я, ваш покірний слуга, брехати вам?
— Гей! — гукнув цар сторожу. — Прив'яжіть, дроворуба до стовпа і приведіть його дружину. Коли вона підтвердить, що він таки знайшов скарб, ми скараємо цього брехуна на смерть!
Дроворуба прив'язали до стовпа, а дружину привели до царя.
— Дивись мені, — суворо попередив цар, — не думай брехати! Це правда, що твій чоловік знайшов скарб?
— Свята правда, пресвітлий царю! — злякано відповіла жінка. — Знайшов мій чоловік скарбі Це сталося вчора, після того, як пройшов золотий дощ, після того, як у воді повиростали великі-превеликі глеки!..
— Що?! — сердито вигукнув цар. — Який золотий дощ? Які глеки повиростали у воді? Чи ти при своєму розумі, жінко? Що ти верзеш?
— Правду вам кажу, достославний царю! — наполягала дружина дроворуба. — Так усе й було, як кажу!
— Женіть їх обох з палацу у три шиї! — аж почервонів від люті цар. — Ця жінка, певно, зовсім зсунулася з глузду!
— Таки правда ваша, царю! — погодився перший радник царя. — Вона не при своєму розумі!
— Слід було раніше про це здогадатися! — невдоволено буркнув цар. Повернувся та й пішов у свої царські покої.
РІПКА
Давно колись жив у маленькому селі старий селянин. Якось посадив він на полі, що сусідило з поміщицьким, ріпку. А поміщик незабаром пустив на поле селянина овечу череду. Вона потолочила, понівечила всі сходи, тільки якимось дивом уцілів один-единий росточок. Нікуди дітися селянинові — заходився він біля того росточка, доглядав його.
Та от настала зима, вдарили люті морози, а старий селянин наче й не думав викопувати ріпку. Лише навесні викопав її. А ріпка виросла велика-превелика.
І треба ж такому статися, що на той час через село проїздив володар округи зі своїм почтом. Паланкін, у якому сидів вельможа, несло аж восьмеро слуг. Коли володар побачив дідову ріпку в дворі, то дуже здивувався.
— Бути такого не може! — вигукнув він.
— Дива, та й годі! — підхопив почет.
— Ти мусиш послати це чудо нашому цареві! — мовив вельможа старому селянинові.
— А що ж я буду їсти? — спитав селянин.
— Як, ти хочеш з'їсти цю красуню-ріпку? — вражено вигукнув вельможа. — Ні, цьому не бувати! Подаруй ріпку цареві якомога швидше!
І вельможа сів писати цареві листа: мовляв, так і так, у вашій державі під захистом закону та справедливості вродила величезна ріпка, жоден з підданців негідний мати собі таку ріпку; отож прийміть од людини, яка її виростила, скромний дарунок.