Вранці брахман вийшов у садок і бачить — спить його слуга під деревом! Розгнівався жадібний брахман, схопив дубця — та сонного Нанаваті по ногах!
Слуга підхопився й, розгублений, став перед брахманом.
— Де це ти був цілий тиждень, ледарю?! — крикнув брахман.
— О господарю! — знічено мовив слуга. — Як розкажу я, що зі мною приключилося, ти не повіриш.
І розповів усе, як було.
Брахман і справді не повірив слузі.
— Брешеш! — крикнув він. — На місяці ще не був навіть жодний брахман, не то що простий слуга!
— Якщо не віриш, — каже Нанаваті, — то подивися на оці солодощі. Мене вгостили ними на місяці.
Брахман покуштував солодощі і аж тоді повірив слузі. Бо ті солодощі справді були неземні, таких навіть махараджа не їв.
— Цілий тиждень тебе не було на роботі, — сказав брахман. — Тож я покараю тебе тим, що заберу всі солодощі собі.
А той брахман, треба сказати, був не тільки Жадібний, а й хвалькуватий. Покликав він у гості ще одного брахмана й почав пригощати його місячними солодощами. Удвох вони так жадібно накинулися на подарунок з місяця, що скоро торба спорожніла. А як став гість прощатися, брахман-господар і каже:
— Завтра всім розкажи, які солодощі їв у мене. Таких на землі зроду ніхто не куштував, навіть сам раджа!
Але гість був не менш жадібний, ніж господар.
— Розказати я розкажу, — відповів він. — Тільки цікаво мені: невже твій слуга такий дурний, що не міг попросити дві торби солодощів?
Тоді господар мовив:
— Ну ж бо самі полетімо на місяць! Підстережімо в саду корову, а як відірветься вона від землі, я схоплюся за її хвіст, а ти — за мої ноги. І обидва опинимося на місяці!
— Мудрий ти чоловік! — похвалив господаря гість. — Недаремно ж ми брахмани!
Ще задовго до ночі обидва брахмани сховалися в кущах самбалу й стали чекати.
Нарешті зійшов місяць, і в садку з'явилася біла корова. Поскубуючи свіжу траву, вона спокійно походжала поміж кущів.
Брахмани затамували подих.
Корова спинилася зовсім близько й заходилася об'їдати стиглі ягоди самбалу.
Наївшись досхочу, вона підвела голову й подивилася на повний місяць. Ту ж мить перший брахман вискочив з кущів і вхопився корові за хвіст. А вона вже відірвалася від землі й злітала над деревами. Але другий брахман устиг схопитись за ноги першого й теж знявся над землею.
Так вони й летіли — перший брахман тримався за хвіст корови, а другий — за його ноги.
Коли вони перелітали через найвищі на землі гори Гімалаї, зажерливий брахман-гість раптом спитав:
— О мудрий друже, чи не забув ти взяти мішка на солодощі?
— Не забув, не забув! — відповів брахман-господар.
— А мішок не замалий?
— Не замалий, не замалий!
— А все ж таки цікаво, який він завбільшки?
— Та отакенний! — крикнув брахман-господар і, забувши, що тримається за хвіст корови, широко розвів руки.
Чи треба розповідати, що було далі? Тільки-но перший брахман випустив хвіст, як обидва вони полетіли вниз.
Їм пощастило — вони впали в болото й не повбивалися.
Цілу ніч сиділи брахмани по шию в тому смердючому болоті. Вранці їх побачили й витягли.
Так і не побували жадібні брахмани на місяці.
А корова відтоді в садах скупих і жадібних людей більш не з'являлася.
ЖАДІБНИЙ БАГАТІЙ
Сталося так, що один багатий чоловік зненацька втратив своє багатство і став злидарем. А щоб не померти з голоду, треба було шукати якоїсь роботи. Але де ви бачили, щоб багатій, навіть і колишній, став жити чесною працею! Так було і з оцим нашим багатієм. Посидів він голодний день-другий, а тоді твердо вирішив:
— Ні, працювати — це ганьба! Краще померти, аніж працювати!
І пішов багатій топитися. Прийшов він на річку, роздягнувся, постояв на березі, а тоді наважився й шубовснув у воду. Та тільки занурився з головою, як злякався смерті. Щосили замолотив він руками й ногами, виплив на поверхню, а тоді вибрався на берег. Посидів трохи, віддихався, відхекався, одійшов від страху, а тоді знову шубовснув у річку. Але знову злякався, що може втопитися, і знову вибрався на берег. І так він кілька разів то кидався у воду, то вискакував на берег.
Неподалік од того місця, де топився і ніяк не міг втопитися багатій, гніздилися в очереті дикі гуси. Старі гусак і гуска здивовано поглядали на те, що діється на березі, а потім гусак не витримав і мовив:
— Дивний якийсь чоловік! Я підпливу до нього й спитаю, що він робить, чого без кінця то стрибає у воду, то вистрибує з води.
— Не чіпав би ти його, — заперечила гуска.