А Нещаслива з матір'ю день і ніч пряли пряжу, ткали рушники чи й просто полотно. За цю виснажливу роботу їм платили кілька рупій, отож жили вони надголодь.
Якось їхню пряжу попсували миші. Мати Нещасливої розплутала нитки, склала в кошик і поставила на сонце, а сама зібрала білизну й пішла на річку прати. Нещаслива лишилася вдома стерегти пряжу.
Зненацька повіяв дужий вітер, підняв пряжу й поніс. Нещаслива залилася слізьми.
— Не плач, дівчино! Ходімо зі мною, я віддам тобі пряжу, — сказав вітер.
І Нещаслива побігла вслід за вітром. Дорогою трапився їй хлів з коровою.
— Дівчино добра, вичисти мій хлів! — попросила корова.
Нещаслива вичистила хлів, підстелила корові, дала сіна й води і знов побігла вслід за вітром.
Згодом трапилося їй бананове дерево.
— Дівчино добра, мене душить ліана, обірви її! — попросило дерево.
Нещаслива спинилась, обірвала ліану й побігла далі.
Згодом перестріло її дерево шеура.
— Дівчино добра, — каже дерево, — в мій стовбур повпиналися колючки. Повибирай їх!
Нещаслива обібрала колючки, відгребла з-під дерева опале листя, дала всьому лад і знов побігла вслід за вітром. Зустрілася їй лошиця.
— Дівчино добра, нарви мені трави, нагодуй мене! — попросила вона.
Нещаслива нарвала трави, дала лошиці й побігла далі.
І ось вона побачила багатий дім. На ґанку сиділа бабуся й сукала нитки. А з тих ниток тут-таки виходило по кілька гарних сарі. Це була не просто бабуся, а мати місяця.
— Підійди до бабусі, дівчино, попроси в неї пряжі, — шепнув вітер.
Нещаслива підійшла до бабусі, торкнулася її ніг, склала долоні й, піднісши їх до обличчя, вклонилася.
— Бабусю, — мовила вона, — вітер забрав у мене всю пряжу, і тепер мати розгнівається на мене. Дай мені трохи пряжі, бабусю!
Мати місяця відкинула пасма волосся, білого, як молоко, як місячне сяйво, й побачила перед собою молоду дівчину. Голос у неї був тихий і ніжний.
— Не поспішай, люба дівчино, — відповіла бабуся. — В моїй світлиці є сарі й покривала. Вибери собі, які схочеш, потім скупайся двічі в ставку, далі вернися до світлиці й пообідай. А тоді вже я дам тобі пряжу.
Дівчина ввійшла до світлиці, де лежало багато чудових сарі й покривал. Але вона вибрала собі ношені й уже прані сарі та покривало і пішла до ставка.
Тільки-но вона ступила у воду, як обернулася на красуню. Та на яку! Відколи світ світом, такої ніхто не бачив. Увійшла дівчина в ставок удруге — і на її руки та ноги самі собою наділися персні та браслети з діамантами, перлинами й самоцвітами.
Нещаслива вийшла із ставка й подалася до світлиці, де її вже чекав обід. Скільки там було страв! Дівчині й уві сні такі не снилися. Та вона скромно сіла край столу, з'їла трохи рису й вийшла до бабусі.
— Ось ти й прийшла, люба моя дитино, — мовила мати місяця. — А тепер відчини он ті двері й вийми зі скрині пряжу.
Нещаслива відчинила двері й побачила багато скринь — великих і малих, старих і нових. Вона вибрала найменшу, майже іграшкову стареньку скриньку й принесла до бабусі.
— Дитино моя, скринька мені не потрібна, — сказала мати місяця. — Тут лежить твоя пряжа. Вертайся, люба, до матері.
Нещаслива шанобливо вклонилася бабусі, взяла на плечі скриньку й вирушила додому. Діаманти й самоцвіти, що були на ній, освітлювали дівчині дорогу.
Незабаром перестріла її лошиця.
— Дівчино добра, підійди до мене, я хочу тобі щось подарувати, — мовила вона.
І подарувала Нещасливій гарне крилате лоша. А дерево шеура покликало:
— Дівчино добра, підійди ближче, я хочу тобі щось подарувати.
І подарувала Нещасливій горня із золотими монетами.
Бананове дерево сказало:
— Дівчино добра, підійди ближче, я хочу тобі щось подарувати!
І простигло Нещасливій величезне гроно золотих бананів.
А корова мовила:
— Дівчино добра, підійди ближче, я хочу тобі щось подарувати.
І подарувала Нещасливій чарівне телятко.
Дівчина поклала на лоша горня з монетами й золоті банани, взяла телятко за налигач і рушила далі.
А вдома дівчину вже давно розшукувала мати.
— Де ти, донечко? Озовися! — тривожно гукала вона. — А де ділася наша пряжа?
Побачивши доньку, мати скрикнула:
— Оце-то диво! Де ти була? І звідки ти все це принесла?
Вони міцно обнялися.
Нещаслива розповіла матері про свої пригоди, і вони пішли до Щасливої та її матері.
— Дивіться, — кажуть, — скільки добра подарувала мати місяця! Тепер ми всі заживемо щасливо. Нехай і Щаслива візьме собі трохи прикрас, тут вистачить!