Другий компонент імені Заратуштра — уштра «бик», відбите в назві Уструшана, її мала гірська область у верхів’ях ріки Зеравшан. У назвах Уструшана й Зеравшан спільний компонент шана//шан — «край», «країна» (зі sthan, stan — «місце», «край», «країна»), відбитий і в іранських назвах Бадахшан (пор. українське прізвище Бадах) та Хорасан. Назві Хорасан відповідають в Україні літописний Корсунь (Херсонес Таврійський у греків), нинішній Корсунь-Шевченківський на Черкащині й Коростень на Житомирщині. Сюди ж стають і священні для індійців назви Куру-стхана, Куру-деша, Куру-раштра, Куру-радж’я (санскр. sthana, desha, rashtra, rajya — «країна»), Куру-кшетра (санскр. kshetra — «поле», «край») й Куру-джанґала (санскр. jangala — «ліс», <436> з якого постало джунглі). Ці назви пов’язані з Куру, легендарним царем, родоначальником племені куру, інакше — кавравів-кауравів (в Україні непоодинокі назви Коврай), назва яких виявляє спорідненість з етнонімом коровичі-кравенці «Влес-книги». Матір Куру звали Тапаті, що напрочуд перегукується з ім’ям скіфської богині Табіті в Геродота. 18-денна битва кауравів із пандавами, своїми двоюрідними братами, й складає сюжетний стрижень «Махабгарати», велетенської епічної поеми, в якій боги, царі та герої мають імена, що нині побутують в українців як прізвища, і згадуються племена, що їх античні автори засвідчують на теренах Давньої України. Всі ці назви тлумачаться як «Місце, Край Бика», бо в індоіранських мовах Кор-Кур-Кир-Куру-Куруш означають «Бик» (пор. осет. kur, kyr, памір. gur, іран. kurush; СИФ, 201). Вони ж і в українських прізвищах Білокур (Білокоровичі на Житомирщині), Білогур, Калакур, Калакура тощо.
Тож назви Корсунь, Коростень і Хорасан мають спільне походження й однакове значення (Кор-сунь, Хора-сан, Куру-стхан, Коро-стень). В Україні є назва Курушан; колись, певно, нею означалася річка, а нині — це болото в басейні ріки Молочної (де й знаменита Кам’яна Могила), яка впадає в Азовське море. На Запоріжчині (Токмацький р-н) є село Курошани.
Назви Коростень і Корсунь значеннєво тотожні назві Бористен, яку мало античне місто Ольвія (пор. Олевськ на Житомирщині) і яка є грецькою передачею місцевого Вріш+стхана — «Бикомісто», «Місто Бика»: пор. санскр. vrisha, хінді vrish — «бик», воно ж в імені слов’янського божества — Влес. На Житомирщині є село Стрибіж, назва якого відбиває інше ім’я Влеса-Велеса — Стрибог. Стри тут відповідає устра-уштра — «бик» в імені Заратуштра. Влес-бог і Стри-бог — теоніми-синоніми, означають «Бик-бог» і означують одне божество — слов’янського «скотьєго» бога.
Назва Бористен на означення Дніпра у грецькій передачі має ту ж форму, що й топонім Бористен, але утворена з Vrish+danu, де danu — «потік», «ріка», збережене в назвах наших найбільших водних артерій — Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро. Гідронім Бористен означає «Бик-ріка», а топонім Бористен — «Місто Бика».
Давня назва Согдіани у давньоперській передачі — Sugda, Suguda, в «Авесті» — Suhda, Suxda, у греків Sogdiane, а її жителі — sogdianoi та sogdoi, тобто согдіани й согди. Їхні сусіди на півдні — бактрійці, на південному заході — парфяни й маргіанці, на півночі й північному сході — саки-<437>скіфи, на північному заході — хорезмійці.
У зв’язку з согдами-согдійцями прикметні слова «Влес-книги», що до коровичів-кравенців, окрім скіфів, антів, русів та борусів, належать і сурожці. А давні назви нинішнього Судака в Криму — Сугдея і Сурож, що засвідчує зв’язок согдів і сурожців. Suguda має компоненти Su+guda, де префікс su надає guda вищої якості. Guda чи gud означає «бик», а етнонім сугуди — «дужі бики» або «могутні богатирі». Так само тлумачаться ще два етноніми — індійський сувіри й український сівери. Назва Suguda (отже, Согд і Согдіана) означає «Країна (Могутнього) Бика». Кримське Судак, постале з давнішого Су-гъд-ак, означає «Місто Бика», «Биків-Турів». І в шумерських текстах gud «бик» означає «богатир», бо порівняння воїна з биком властиве багатьом епосам, українському теж. Назва согди тотожна назві гуцули (з гуд//гут «бик» + ул//ал «-ов// — ів»). Тож гут+ул (ал) означає «бичич», «турич», а Гуцульщина — «Край бичичів-туричів».
У давній Согд, центром якого в VI ст. до н.е. був Самарканд, входила вся долина ріки Зеравшан, розселення согдійців у ній відносять до кінця ІІ—початку І тис. до н.е. Якщо в назві Зеравшан відкинути вже відоме нам шан, то залишиться Зерав, фонетично близьке назві Жерев, притоки ріки Уж, на якій стоїть Коростень. Інші форми цієї назви: Жерів, Жеревиця, Жерева, Жеревка, Жеревска. Засвідчені й населені пункти Жерева, Жерев, Жеревпілля, причому остання назва передбачає форму Жерев-піль — майже точний відповідник назві Зерав-шан. І чи не відповідає, часом, Зерав-Жерав слов’янському Дерав? Бо іранським мовам притаманне чергування д-з: іран. рамадан і рамазан, даріна й заріна «золото», Дахак і Заххак, чареза й укр. череда. І чи тоді древляни — не зеравшани, а Зеравшан — не Деравшан, тобто «Край деравів, дервів, древлян», хоча в такому разі етнонім древляни не сходить до слова дерево? Столиця Бактрії в давніх джерелах — Дрваспа, а з Бактрією в України чимало зв’язків на різних рівнях: з Бактрією пов’язані Заратуштра й Сіявуш, Рустам і Віштаспа, царі-кеї і легенда про коваля та лихого змія, відбита і в київських легендах.