У «Махабгараті» з Араттою пов’язується річка Апаґа, назва якої має численні паралелі в Україні: Апака в басейні Сейму, Опака — Дністра, Апажа — Десни, Опочна — Південного Бугу, Апока в Криму (ІА, 226). У Криму й гора Опук, біля якої — руїни античного міста Кімерика. Кімери ж — ті самі сувіри-сівери. Тобто майже всі поза межами Полянської землі, в ареалі української «Аратти». Апаґа — й назва священної Ґанґи, а одне з імен могутнього воїна Бгішми, полководця кауравів, вихідця з бахліків — Апаґея, «Син Апаґи-Ґанґи». Ім’я Бгішма тотожне українському прізвищу Бушма. Батько Бгішми — цар Шантану, старший брат якого має показове для нашої розмови ім’я — Бахліка. Онук Бахліки — Бгурішравас; ім’я якого тотожне нашому Борислав. А дід Бгішми, батько Шантану й Бахліки — Пар’яшравас, ім’я тотожне нашому Переяслав (СІ, 195–201). Пар’яшравас і Бгурішравас — семантичні двійники й означають «Багатославний», «Преславний».
Щодо бахліків-балхіків, звичаями так схожих на слов’ян з їхніми спиртним, коровиною з часником, пирогами з м’ясом, вінками тощо, то сліди їх помітні в Україні й досі. На межі Галицької, Волинської і Київської земель <53> (басейн Случу, верхів’я Південного Бугу й Тетерева) існувала Болоховська земля з її містом Болохів і жителями болоховцями. Болоховські міста Кудин, Губин, Божеськ, Кобудь, Чернетин, Дядьків виявляють зв’язок із «Махабгаратою», Крішною-Чорнобогом і Баладевою-Білобогом, ядавами-ятвягами та іншими індійськими реаліями. Рукміні, дружина Крішни — дочка царя Бгішмаки, ім’я якого тотожне українському прізвищу Бушмака. Царство Бгішмаки називалося Відарбга, а в Біруні така країна стоїть поряд з країною Раштра. Столиця царя Бгішмаки Кундін має болоховський аналог — Кудин (ТРС, 48–49). У сучасних українців багато прізвищ Болох-Волох, Блох-Влох, Болоховець-Волоховець, Болоховченко-Волоховченко та ін. Бахліки-балхіки «Махабгарати», як і сувіри-сівери, воювали на боці кауравів. А каурави — кравенці «Влес-книги», коровичі, бичичі, туричі. Кравенці ж — давня форма етноніму українці (СІ, 158–162).
Арабські автори знають у Давній Україні Артанію, Славію і Куявію, що цілком у дусі індійського, скіфського, вірменського й літописного переказів про трьох братів і їхні три царства. Виходить, що Артанія — Полянська, Славія — Переяславська, а Куявія — Сіверська земля. Дві останні, як на київське літописання, підпадають під статус Аратти.
Цікаве ще одне. Іранський суфікс hu, якому відповідає санскр. su, фонетично тотожний гу — «бик» в Гу-країна. Але hu та su — префікси, які надають вищу якість основному слову. Із su є індійські етноніми сувіри, сураштри та сугуди в іранській «Авесті» й назви країн, похідні від них — Сувіра, Сураштра, Согд-Согдіана. Сураштра — «Добра, Праведна країна» має семантичного двійника в Україні, літописний Сурож (нинішній Судак у Криму), якому відповідає санскр. su-rajya — «добра, праведна країна». Сурож — і Сугдея, що споріднює цю назву з сугудами-согдами-согдійцями, Согдом-Согдіаною і Суздалем. Причому Согд-Согдіана (в «Авесті» Ґава Согдійська), як і Хорезм, теж означає «Країна Бика». А сурожці-сугдейці за «Влес-книгою» — кравенці-українці.
Сураштрою часів «Махабгарати» правили ядави, плем’я Крішни та його старшого брата Баладеви. Родоначальник племені — легендарний цар Яду, старший брат по батькові вже згадуваного Пуру (матері в обох братів різні). Ядави («нащадки Яду») тотожні літописним ятвягам (ТРС, 51–57), цей етнонім відбитий в українських прізвищах Ядута-Єдута, Ядутенко-Єдутенко й назвах Ядути, Ядутин, <54> Ятва, Ятвяги, Ятвіж і Ятвязь. Дружиною Баладеви-Білобога, землеробського божества, чий атрибут і зброя — плуг, була su-раштрійська, тобто hu-країнська царівна Реваті, брат якої — Реват, а дід — Рева. В українців і нині безліч прізвищ Реут, Ревут, Ревутенко, Ревуцький, Рева, Рево, Ревба, Ревко, Ревака, Рев’яка, Ревсака, Ревика, Ревеня, Ревченя, Ревниш, Ревенко, Ревбенко, Ревченко, Реваченко, Ревущенко тощо. Тільки в «Реєстрі» 1649 року 40 різновидів козацьких прізвищ на Рев. Сюди ж стають і загадкові ревуги зі «Слова».
Санскр. Баладева (хінді Бальдев) — «Могутній бог» або «Білобог» у формі Балодей засвідчене в боспорському написі ІІІ ст. із Сіндики-Кімерії. А прізвища Болудей, Білдей, Бельдій, Більдій, Білденко мають запорозькі козаки й сучасні українці. Інше ім’я Баладеви, Балавіра (хінді Бальвір, пендж. Балбір) — «Могутній герой» відбили прізвища Балвір, Бальвір, Балбир, Балбиренко. Імена бога-воїна й бога-пастуха Крішни (Кришень «Влесової книги») теж рясно відбиті в українських прізвищах і назвах.
Ці паралелі України й Сураштри спонукають гадати, що назва Su-раштра через іранську форму Hu-раштра може бути тотожною назві Гу-країна. Тоді й Україна означає «Добра, Праведна країна». Що знову-таки не стикується зі значенням назви Аратта як «Не-держава». Тож і в цьому разі Аратта не прикладається до України.
І Трипілля, як свідчать факти, Ґораштра, Ґоратта — «Країна Бика», але не Араштра, Аратта — «Не-країна», «Не-держава». І якщо ареал Трипільської культури — Го-ратта чи Гу-ратта, то насельники її — гу-ратти, тобто ті ж таки гу-країнці, у-країнці. Звідси й кардинальний висновок: етнонім-самоназва українці набуток не недавніх, а найдавніших історичних часів. У формі своїх семантичних двійників, однакових із ним структурно, але різних лексично, він існував на теренах Давньої України впродовж тисячоліть — у трипільські, скіфські, долітописні й літописні часи. Як існує і нині. З чого й усі інші значущі й недвозначні висновки.
Назва Аратта покривала ареал Хараппської культури (Пенджаб і Сінд), яку з Трипіллям найперше споріднює поклоніння Богині-Матері й Священному Бикові. Прикметно, що коли в квітні 1997 року я і Юрій Шилов показали в Археологічній службі Індії, уславленої відкриттям Хараппської культури, деякі ілюстративні матеріали про Трипілля, то висновок досвідчених індійських колег був однозначний: це — пам’ятки хараппського типу. <55>