Тож насамперед слід з’ясувати, що ж означає компонент сак в іменах Ґосак і Сакдей. І почати доцільно з імені Сакдей, бо в ньому компонент дей уже відомий і означає — «бог». Зрозуміло, що таке високостатусне слово мусить поєднуватися в іменах зі словами відповідного рівня. Тобто й сак має нести якесь небуденне значення.
Відомий іраніст і скіфолог В.І.Абаєв слушно пов’язує ім’я Сакдей, яке вважає скіфським, із давньоіранським saka+daiva, але дає йому тлумачення — «олень-демон», розуміючи сака як «олень», а дей, за іранською традицією, — як «демон» (ДИЯ, 301). Таке тлумачення, попри природне запитання, що ж воно за «олень-демон» і чому таке дивне ім’я мали давати людині, не враховує і тієї істотної обставини, що в іранців ім’я з компонентом дев/дей неможливе через виразно негативне значення у них слова дев — «злий дух», «демон», «дев». Іранці в таких випадках вживають слово бага — «бог», відоме й слов’янам (Білобог, Чорнобог, Дажбог, Огнебог, Стрибог). І якщо імена з елементом дей засвідчені у скіфів, то з цього випливає, що скіфи або не іранці, або не сповідники зороастризму. Втім, один із наскельних написів царя Дарія прямо заявляє, що саки/скіфи не шанують Ахурамазди. І чи не для того перський цар здійснив свій невдалий похід до берегів Дніпра, аби покарати причорноморських скіфів за їхню неповагу до верховного зороастрійського божества?
Таким чином, ім’я Сакдей могло даватися й існувати лише в тому етнічно-мовному середовищі, де слово дев/дей несе позитивний зміст. А таким є індоарійське середовище в Північному Причорномор’ї, бо сіндо-меотські племена, які в античні часи жили на теренах України, входили до Боспорської держави (столиця — Пантикапей, нинішня Керч). Що й засвідчують численні боспорські написи упродовж тисячоліття, починаючи з V ст. до н.е.
Тож компонент сак у боспорських іменах Сакдей і Ґосак може бути споріднений тільки з санскритською дієслівною основою shak (хінді — sak) — «могти», «бути спроможним», «бути сильним/могутнім» (СРС, 631). Ця основа цілком підходить для поєднання зі словом дев/дей — «бог». <85> Іранський відповідник санскритському шак — сак. Саме цей корінь і наявний в етнонімі саки (іранське сака, індійське шака) на означення середньоазіатських скіфів, близьких родичів скіфів причорноморських. Тоді етнонім саки/шаки означає «дужі», «сильні», «могутні», що природно для етноніма, бо давні народи й у племінній назві намагалися виділити себе, аби інші племена і поважали, і побоювалися їх. У «Слові о полку Ігоревім» згадуються могути, а це слово дослідники виводять уже від слов’янської дієслівної основи мог — «могти», «бути спроможним», звідки й «могутній». Але сприймають його то як племінну назву, то як суспільний прошарок, то як титул, то навіть як ім’я (ВЭ, 117).
У такому разі боспорське ім’я Сакдей має означати «Дужий/ Сильний/Могутній бог». А коли так, то воно виявляється семантичним двійником іншого боспорського імені — Балодей; значно пізніше воно відбите в козацьких прізвищах як Болудей і Білдей (РВЗ, 35, 343), де компонент бало/болу/біл споріднений із санскр. bala — «сильний», «могутній» (СРС, 462). Боспорське Сакдей на індійському грунті мусило мати форму Шакдев, і таке ім’я справді побутує, наприклад, у сучасних пенджабців. Компонент шак узагалі присутній у багатьох індійських давніх і сучасних іменах, назвах і термінах, позначених високим соціальним статусом.
Ім’я Шакра — «Могутній» мав цар богів і ватажок небесного воїнства Індра, про якого не раз згадує «Влесова книга». На його честь називалося давнє місто — Шакрапрастха (інша назва — Індрапрастха, досл. «Престол Індри», нинішня столиця Індії — Делі). Індрані, дружина Індри, звалася Шачі — «Могутня». Що навіює на згадку місто Шацьк і Шацькі озера на Волині — ареалі з потужним індоарійським пластом.
Ім’я Шакті — «Сила», «Могутність», «Потуга» має Деві-Махеші, дружина Шіви, уособлення божественної жіночої енергії свого чоловіка, тотожна кримській Діві й київській Мокоші. Шакті — й чоловіче ім’я, його мав син знаменитого мудреця Васіштхи, нащадки якого носили пасмо волосся на виголеній голові, тобто «оселедець». Шакті також — батько В’яси, якого індійська традиція вважає автором «Махабгарати», пуран (індійських билин) і редактором вед. В «Океані сказань», розлогому творі кашмірського поета Сомадеви (ХІ ст.), частково перекладеному й українською, царі, цариці, царевичі й царівни мають імена Шактідева, Шактікумара, Шактіматі, Багушакті, Вішнушакті, Крішнашакті <86> тощо. Ім’я Сакта засвідчене в боспорському напису (КБН, № 764). Як видно з вавилонського документу V ст. до н.е., одним із свідків при грошовій угоді був кімерієць Сакіта (КЭ, 293). А всі згадані боспорські імена на сак, тобто Сакдей, Сакта, Ґосак, Далосак, Рахойсак, Фосак походять саме з давньої Сіндики, історичної Кімерії на Таманському півострові. В Індії шакти — шанувальники Шакті-Деві-Махеші, слов’янської Діви-Мокоші.
Із шак’їв (саків/скіфів) походив царевич Сіддгартха, пізніший Будда, засновник наймасовішої сьогодні в світі релігії (VI ст. до н.е.). Його називали Шак’ямуні — «Мудрець шак’їв» (муні, досл. «мовчальник», «мовчан», у санскриті — «святий відлюдник», «мудрець», «той, на кого зійшло одкровення», «просвітлена людина»; СРС, 516). Родовим ім’ям Будди було Ґотам (або Ґаутам), яке означає «Найяріший бик» (санскр. ґо — «бик» і там — суфікс, що надає основному слову вищу якість). Саме ґо в імені Ґотам міститься і в боспорському імені Ґосак. Семантичним двійником індійського Ґотам є ім’я Рустам, що його має улюблений персонаж іранського епосу (VIII ст. до н.е.). Ім’я іранського богатиря, героя «Шахнаме» Фірдоусі, вірного союзника бактрійських царів-кеїв, має і свого прямого індійського двійника — ім’я Врішоттам. Імена Врішоттам і Рустам містять перші компоненти із значенням «бик» — Вріш (санскр. вріша, хінді — вріш) і Рус. Тільки в іранському імені первісне В відпало, як і в етнонімі русь.