У цій розповіді кілька цікавих моментів. По-перше, вона ілюструє непрості стосунки між Боспорським царством і довколишніми сіндо-меотськими племенами, які розмовляли індоарійськими мовами і частина яких натоді вже входила до цього ранньодержавного утворення на півдні України, що проіснувало тут ціле тисячоліття, починаючи з VI ст. до н.е.
По-друге, Горгіпп, котрий після смерті свого батька, Сатира І, посів боспорський престол, доводився батьком цариці Комосарії. Отже, Сатир І доводився Комосарії дідом. Він правив на Боспорі в 433–389 рр., тож Горгіпп, слід гадати, посів престол 389 р. до н.е. Перед цією датою і сталися події, пов’язані з царицею Тіргатао. Сам Горгіпп, судячи з усього, правив недовго, хоча деякі історики схиляються до думки, що саме за його правління Сіндику було приєднано до Боспорського царства і що саме тоді Горгіпп заснував місто Горгіппію, яке вважалося столицею сіндських царів. Після Горгіппа на Боспорі царював його брат Левкон І (389–349), а Комосарія, дочка Горгіппа, стала дружиною пізнішого боспорського царя Перісада І (344–311).
По-третє, Тіргатао походила з іксоматів, одного з сіндо-меотських племен. Сама назва племені — іксомати — знаходить гідро<90>німні паралелі в Індії, де є ріка Ікшуматі (притока Ґанґи), яка має і назви Ікшумалаві та Ікшумаліні (SED, 93). Компонент Ікшу в цих річкових назвах із санскриту означає «очерет» або «цукрова тростина» (СРС, 107). Компонент маліні в назві Ікшумаліні означає «вінок», «гірлянда», тобто назва ріки тлумачиться як «У вінку з очерету», «Прикрашена очеретами», «Очеретяна», «Очеретянка». Маліні також і назва на означення Священної Ґанґи, а ще — відомого в індійській історії міста Чампа. І що найголовніше, Маліні — одне з імен Дурги, дружини верховного індуїстського божества Шіви. Є і ритуальний термін маліні на означення семирічної дівчинки, яка на урочистостях, присвячених цій богині, уособлює саму Дургу (SED, 438).
Останні факти наштовхують на думку, що в імені меотянки Тіргатао компонент Тірга може означати Дурга. Це тим імовірніше, що ім’я Тіргатао відоме лише в грецькій передачі, а в іномовних словах грецька мова іноді передає звук д як т. Скажімо, назва річки Дон у давньогрецьких джерелах виступає як Танаїс (дану в «Рігведі» — «ріка», «потік», цей термін і досі зберігають річки Північного Причорномор’я — Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро). Деяка фонетична відмінність між Тірга й Дурга знаходить пояснення, зокрема, на українсько-санскритському грунті. Часто-густо там, де в санскритському слові маємо у, в українському відповіднику маємо и: ту — ти, муша — миша, шула — шило, дгум — дим, чатура — чотири, рудате — ридати, куп’яте — кипіти тощо. І таким чином, є всі підстави вважати, що під грецьким Тірга приховується індійське Дурга. А тао, в такому разі, грецька передача індійського деві — «богиня». І тут початкове іномовне д грецькою передано через т (пор. також теологія, теософія, теонімія та ін.). Тобто ім’я цариці-меотянки Тіргатао — не що інше як грецька передача індійського Дурґадеві, яке означає «Дурга-богиня», сходить до одного з імен дружини Шіви і сьогодні є повнокровним жіночим іменем.
На індійському грунті компонент деві — «богиня» і досі поширений у жіночих іменах, які первісно вживалися на означення дружини Шіви: Махадеві, Умадеві, Амбадеві, Чандідеві, Шіталадеві тощо. Наявний він і в іменах інших жіночих божеств, які сьогодні є жіночими іменами — Сітадеві, Лакшмідеві. Деві також — шанобливе звертання до знатних, шанованих жінок і відповідає українському пані.
Словом деві в індійській міфології означається богиня взагалі, втілення жіночого начала, яке <91> персоніфікується в образах численних богинь із найрізноманітнішими функціями. Якщо ж означення Деві — «Богиня» або Махадеві — «Велика богиня» вжите як особове ім’я, то воно, як правило, стосується тільки дружини Шіви, яка виступає під десятьма основними іменами. Ці імена відбивають різні її іпостасі: шість уособлюють добре, лагідне, милостиве начало, а чотири — гнівне, похмуре, караюче. Проте межа між цими іпостасями досить умовна — для віруючих богиня і милостива і грізна водночас.
Вона має різні іконографічні подоби, залежно від якостей і функцій, проте найвідоміші три типи її зображень. Парваті або Ума — жінка з ясним усміхненим обличчям і двома руками. Дурга — світлошкіра вродлива жінка з різноманітною зброєю в багатьох руках, вона — богиня-воїтелька. У «Махабгараті» Дурга прибирає нової форми, через що її культ пов’язується з вішнуїзмом, а її саму називають сестрою або подобою Крішни. Калі або Махакалі, досл. «Чорна» або «Велика Чорна» — темношкіра жінка з налитими кров’ю очима й висолопленим червоним чи жовтим язиком; у неї десять рук (хоча буває і чотири), що тримають всіляку зброю, тіло її обвивають кобри, на шиї — намисто з черепів або людських голів, волосся розпатлане.
Санскритське деві — «богиня» споріднене з українськими діва, дівчина, що відбиває високий соціальний статус жінки у давнину й сходить до часів матріархату, вплив якого відчутний і сьогодні, особливо в українському весільному обряді, де основна роль відводиться матерям молодих. Діві-Артеміді поклонялися, як свідчить Геродот (V ст. до н.е.), загадкові таври в Криму. Усіма своїми характеристиками таврська Діва відповідає індійській Деві. Святилища таврської богині, як і індійської, розташовувалися на пагорбах, стрімчаках і гірських узвишшях. У Трипіллі й Сахнівці є Дівочі гори, у Каневі й Києві — Дівич-гори. У центрі Дівочої гори в Трипіллі — піч-жертовник із дев’ятьма напівсферичними секціями. Поєднання числа «9» з «дівочою» назвою священної гори, каже Б.О.Рибаков, нагадує про дев’ять місяців вагітності. Таке поєднання Діви з ідеєю родючості не мусить дивувати, бо і давні богині родючості, і пізніша християнська Богородиця означаються «дівами». Дівочі й Дівич-гори зберегли надзвичайно давній, спільний для слов’ян та індійців культ жіночого божества, такий виразний у трипільській і хараппській культурах.
«Дівині» назви засвідчуються по всій Україні, особливо на означення річок: Дівка, Дівуха, Дівиця, Дівичка, Дівоча, Дівичин, <92> Дівошин, Дівчий тощо. Така ряснота «дівиних» назв в Україні свідчить про глибоке й винятково давнє шанування тут Деві-Діви й спонукає пильніше придивитися до назв деяких важливих для української історії міст, зокрема, Канева та Києва.
Деві й досі шанується в Індії як цнотлива, непорочна дівчина — Канья. Слово канья і тепер входить у важливі терміни, пов’язані з весільною обрядовістю, де означає «наречена» (СРС, 148). Що навіює на згадку сучасний український ритуал сватання і мову сватів про куницю, тобто дівчину-сватанку. Тож досить умотивованим видається тлумачення назви Канів не від, скажімо, птаха кані, як це має місце, а від канья — «діва», «дівчина». За це промовляє і канівська Дівич-гора, і літописний Родень неподалік, назва якого пов’язана з Родом, божеством, тотожним індійському Рудрі. А саме наступником Рудри і є Шіва, котрий перебрав собі функції грізного ведійського божества. І якщо існувало місто Родень, то поруч цілком могло існувати й місто Дівень, бо поклоніння Шіві-Рудрі невіддільне від поклоніння Деві-Діві. До речі, й назва Умань може бути причетною до одного з імен дружини Шіви — Ума, тим більше що в Україні є і річки Ума й Уманка (СГУ, 580).