Скандинавські саги називають Київ — Кенугардр. Деякі дослідники виводять цю назву зі скандинавських мов, де куна// кона також означає «діва», «дівчина» (ДГС, 210). Тоді й Кенугардр означатиме «Місто Діви» і виходить, що й Київ свого часу називався «Дівинград», «Дівин», «Дівень», як і Канів. В такому разі зрозумілим стає крилатий вислів про «матір міст руських», прикладуваний до Києва і приписуваний князеві Олегу за понад сто років до прийняття Володимиром християнства. Особливо якщо пригадати, що Володимир приніс до Києва християнство, привів християнських священиків і привіз християнські регалії саме з Херсонеса Таврійського, літописного Корсуня, який має на Черкащині свого прямого двійника. Таврська Діва якраз і була Покровителькою і Захисницею, Матір’ю цього міста, що й відбито в давніх херсонеських декретах. Так само Діва-Деві могла бути Покровителькою, Захисницею, Матір’ю і Києва, як і всіх інших міст Київської Русі, столицею якої був Київ. А між кримським Корсунем і Києвом, між таврами й русами існує тісна спорідненість. Назва таври — грецький переклад назви руси, таври й руси — одне й те саме слов’янське плем’я. Що підтверджує і «Влесова книга» (ІХ ст.), яка багато місця приділяє Кри<93>мові, але мовить тільки про русів, не про таврів (ТРС, 28–38).
І якщо великий київський князь Володимир приніс християнство з кримського Корсуня, то він добре знав і Діву-Артеміду, і її святилище на мисі Парфенон (тобто Дівин), за 18 км від Корсуня. Втім, таку думку підтверджує і язичницький пантеон князя Володимира — у ньому була Мокоша, єдине тут жіноче божество, що засвідчує його виняткову роль в уявленнях і віруваннях давніх киян. Ім’я Мокоша — слов’янський різновид індійського Махеші, а Махеші — ще одне ім’я дружини Шіви, синонім до Махадеві — «Велика богиня». Мокоша стояла на Горі біля двору теремного, тоді як її божественний чоловік, Влес, стояв на Подолі, на березі Почайни. А індійський Шіва має ім’я Вріш — «Бик», споріднене з Влес, яке з прийняттям християнства трансформувалось у Влас, Власій. <94>
Перісад: загадкове ім'я боспорських царів
П’ятеро боспорських царів мали ім’я Перісад, тобто це ім’я до певної міри було династичним. Правили Перісади в ІV — ІІ ст. до н.е.
Походження і значення імені Перісад остаточно не з’ясоване, воно й досі викликає наукові дискусії. Його виводять з фракійської і з іранських мов, а аналоги йому знаходять у найдавніших писемних джерелах, зокрема, аккадських та вавілонських. З цим іменем дослідники пов’язують аккадське Пірішаті й іранське Пайрішаті, припускаючи, що вони містять значення найвищого процвітання або найвищого блаженства (РИИП, 195–208). Та оскільки в Боспорському царстві, цьому ранньодержавному утворенні на півдні України (VІ ст. до н.е. — ІV ст. н.е.), в останні десятиліття дедалі певніше виявляється індоарійський пласт, оскільки до нього входили численні сіндо-меотські, інакше — індійські племена та оскільки дружиною Перісада І (344–311) була цариця Комосарія, а дружиною Перісада ІІІ (180–150) і матір’ю Перісада ІV (150–125) — цариця Камасарія, імена яких знаходять пояснення на індійському грунті (ТРС, 100–117), то природно пошукати розгадки імені Перісад і на індійському грунті. І вагомими тут можуть бути дані боспорських написів. <94>
Так, напис ІІІ ст. до н.е., знайдений у Керчі, колишньому Пантикапеї — столиці Боспорського царства, свідчить: «Левкон, син Перісада, відбувши термін свого жрецтва, присвятив цю статую Аполлонові Лікарю, при Перісаді, синові Спартока, архонтові Боспору й Феодосії, цареві сіндів, усіх меотів і фатеїв» (КБН, № 25).
Другий напис на стелі з рельєфом, що зображає Афродіту на лебеді й Ерота, зокрема, мовить: «… за архонта й царя Перісада, сина царя Перісада, Матерелюбного, за царицю Камасарію, дочку Спартока, Чадолюбну… присвячений цей пам’ятник Афродіті Уранії» (КБН, № 75).
Із написів випливає два важливих висновки. По-перше, що Перісадів син Левкон, котрий сам згодом став боспорським царем, «відбув термін свого жрецтва». З чого можна припустити, що Перісади належали до жрецького, брахманського стану, а не до воїнського, кшатрійського.
По-друге, що Перісади поклонялися Аполлонові й Афродіті. Це підтверджують інші, вже не боспорські написи. 200 року до н.е. Перісад ІІІ і його дружина Камасарія дякують Аполлонові в Дідімах за те, що допоміг відбити напад кримських скіфів. 180 року та ж Камасарія і її син Перісад IV підносять дари Аполлонові в Мілеті. Святилищу Аполлона в Дельфах Перісад IV підніс золоту таріль, яка вочевидь символізувала Сонце, бо культ Аполлона невіддільний від поклоніння Сонцю. Ті ж Перісад IV і його мати Камасарія були вшановані Дельфами за щедрі дари святилищу Аполлона й за виняткову набожність, чеснотливість і людинолюбство. Ревними шанувальниками Аполлона й Афродіти були й інші Перісади. Показово також, що брат Левкона, теж один із синів Перісада, мав ім’я Аполлоній.
Грецький Аполлон тотожний і функціонально і походженням імені індійському Крішні-Гопалі-Гопалану — втіленню Вішну (ТРС, 93–99). Афродіта ж функціонально тотожна Лакшмі — богині краси, щастя, багатства й сімейного затишку, дружині Вішну, Всевишнього, захисника людей і землі. На слов’янському грунті їм відповідає Лада, на балтійському — Лайме. Лакшмі, як і грецька Афродіта, постала «з піни морської», коли боги й асури сколочували Молочний океан, аби повернути втрачені під час всесвітнього потопу скарби. Як Афродіта вважається матір’ю Ерота, так і Лакшмі вважається матір’ю Ками — індійського бога кохання, ім’я якого й наявне в імені Камасарія. Кама, мовлять легенди, коли його спопелив Шіва, знову втілився на землі в подобі Прадьюмни, сина Крішни (ТРС, 100–117). <95>
У зв’язку з іменем Перісад привертають увагу численні чоловічі імена, давні й сучасні, з компонентом прасад: Анандапрасад, Девіпрасад, Махавірапрасад, Шівапрасад тощо. Вкрай показово, що цей компонент широковживаний з іменами й епітетами Лакшмі, Вішну та його земними втіленнями — Рамою, Крішною, Баладевою. З Лакшмі, зокрема, пов’язані чоловічі імена Лакшміпрасад, Камлапрасад, Бгаґаватіпрасад. З Вішну та його аватарами пов’язані імена: Рамапрасад (Рама — сьоме втілення Вішну); Дашаратхапрасад (Дашаратха — батько Рами); Мадгавапрасад (Мадгава — одне з імен Крішни, досл. «Нащадок Мадгу», де Мадгу — предок Крішни); Ґопалпрасад (Ґопал, Ґопала — ім’я Крішни, поряд із прізвищами Кришень і Кришненко, воно широко відбите в українських прізвищах Гупал, Гупало, Гупалов, Гупалюк, Гупаленко тощо); Баладевпрасад, де Баладев — старший брат Крішни, землеробське божество (сам Крішна — воїнське й пастушницьке божество). Ім’я Баладев відбите в українських прізвищах Болудей і Білдей, а ще одне ім’я брата Крішни — Балвір (санскр. Балавіра) — в українських прізвищах Бальвір, Балвір, Балбир, Балбиренко.