У санскриті hema — «золото» (СРС, 781). Воно винятково активне в творенні імен, назв, термінів і понять, позначених високим соціальним і релігійним статусом. Слово входить в імена й епітети богів, божественних мудреців, царів, міфологічних та епічних персонажів. Висока словотворча здатність його, поза сумнівом, відбивалася і в мові індоарійських племен на теренах Давньої України.
Особливо частий компонент Хема в іменах та епітетах богів. На означення Шіви: Хемакара — «Золотороб», Хемакеша — «Золотокосий», Хеманатха — «Владика золота». Парваті-Дурґа, дружина Шіви: Хайма — «Золота», Хемані — «Золотяна», Хемамбіка — «Золота Мати», Хемаваті — «Золотовиця». Вішну: Хеманґа — «Золототілий», Хемашанкха — «Золотомушляний», Аґні — Хемаджвала, «Золотополумний», Хемакелі, «Золотопломінний», Індра — Хемендра, «Золотий владика», Сур’я — Хемамалін, «Золотовінковий», Будда — Хемаварна, «Золотобарвний» тощо (HN, 151–152).
Ім’я Хема в індійській міфології мала дружина зодчого асурів Маї, що спорудив Тріпуру, «Тримісто», оточене золотим, срібним і залізним валами. Це місто потім спопелив вогненною стрілою Шіва-Рудра за неправедне життя його городян. Назва ж Тріпура походженням і значенням тотожна назві Трипілля. А матір’ю асурів була Дану — «Ріка», «Потік», пов’язана, як і наша Дана, з первозданними водами.
Хема й сьогодні популярне жіноче ім’я. Його, наприклад, має Хема Девре, письменниця і дружина першого посла Індії в незалежній Україні — Судгіра Девре. Саме ім’я Судгір — «Премудрий» містить компонент дгір — «мудрий», споріднений з іменем київського князя — Дір. Дгір досі побутує в індійців як ім’я і прізвище: <102> Дгір Маль — внук шостого сікхського ґуру Хар Ґобінда (1595–1644), Сантокх Сінх Дгір — сучасний пенджабський письменник. Дгір також другий компонент у двоосновних чоловічих іменах: Судгір, Рандгір тощо.
Ім’я Хаймаваті мала дружина знаменитого мудреця Вішвамітри, постійного суперника іншого уславленого мудреця — Васіштхи, нащадки якого носили пасмо волосся на виголеній голові — «оселедець». Показово, що ім’я Вішвамітра, щоправда, в іранській формі Аспаміфар//Аспамітхар, засвідчене в боспорських написах IV–III ст. до н.е. (КБН, №№ 211, 242).
Хемачандра — відомий індійський лексикограф (1088–1172), автор синонімічного, омонімічного й пракритського словників, Хемаварман — цар племені дашарнів, Хемадрі — письменник ХІІІ ст. Ім’я Хемапрабга мають царі, цариці й царівни в «Океані сказань» кашмірського поета ХІ ст. Сомадеви, котрий писав санскритом.
Назва Хемакута — «Золотокута», «Золотовершинна», «Золотоверха» має гора Кайласа в Гімалаях, обитель Шіви й Парваті. Хемапарвата, Хемаґірі (санскр. giri = укр. гора), Хемаґарбга (санскр. garbha = укр. горб, пагорб), досл. «Золотогора» — важлива для уявлень стародавніх індійців гора Меру, або Сумеру. Вважається, що вона стоїть у центрі всесвіту, а довкола неї обертаються всі планети. Меру складається із золота й коштовного каміння. Один із епітетів Шіви — Мерудгаман або Сумерудгаман, «Сумеруставитель» (від ставити — «зводити»).
Не лишилися осторонь і рослини, здебільшого священні для індійців. Хемапушпа, хемапушпака, «золота квітка» — дерево чампака з жовтими запашними квітами; хемакша, «золоте око» — дикоростуча чампака; хемадуґдгака, «золотодійна» (від доїтися) — священна смоква, дерево Будди; хемаґаура — дерево ашока, відоме красою своїх оранжево-червонястих квітів і майже цілорічним квітуванням; хемаютхіка — золотистий ясмин тощо.
Чимало й українських рослин, особливо лікарських, цілющих мають подібні назви: золоте дерево — обліпиха; золотий корінь — оливник; золототисячник — астрагал, інакше — божі ручки; золотоцвіт — хризантема; золотень, золотопера, золотобородник та ін.
Входить хема й у назви коштовних каменів і прикрас: хемавала, хемапала — перлина, хемакадала — корал, хеманґада — золотий браслет, хемасутрака — різновид намиста, хемаратна — прикраса з золота й коштовного каміння. Є й українська прикраса — <103> злото. І, звичайно ж, хема творить терміни на означення золотих справ майстра — хемакара, хемакарака, хемала, досл. «золотар», «золотороб».
Таким чином, хема в санскриті — високостатусне слово, як і в українській мові золото, золотий тощо. Що видно із відбиття їх хоча б в українському фольклорі, надто казках: дуб золотокорий, кінь золотогривий, птах золотокрилий або золотоперий, воли золоторогі, парча золототкана, ридван злотокований, перстеник золотий, келих золотий, храм золотоверхий тощо. Київські Золоті Ворота теж із цього ряду.
Наявність індійського жіночого імені Хема — «Золото» спонукає уважніше придивитися до українського жіночого імені Хима. Його можна було б сприйняти за скорочену форму якогось християнського жіночого імені, скажімо, Єфимія, якби таку ж назву не мали в Україні річки й населені пункти. На Чернігівщині є річка Хима, притока Остра, а в Індії — річка Хема. У Ніжинському районі на Чернігівщині, біля села Зоньки, є річка Химівка, притока В’юниці (СГУ, 589). Причому назва села Зоньки може споріднюватися зі словом хінді sona — «золото» (ХРС, ІІ 745). Цілком можливо, що первісна назва села — Соньки, й вона — семантичний двійник гідроніма Химівка.
На тій же Чернігівщині є річка Золотинка, ліва притока Десни, вона ж — Золотиця (СГУ, 216). Чернігівщина взагалі має чимало, як на нас, прикметних назв. Матір’ю Деві, дружини Рудри-Шіви, була небесна апсара (русалка) Мена. А на Чернігівщині є річка й місто Мена. Річка Мена є і в Індії. Індійська Деві — «Богиня» тотожна слов’янській Діві, а в цьому ж ареалі маємо річки Дівиця, Дівичка, Дівичин, Дівич-ріка, Салтикова й Володькова Дівиця тощо. Подібні назви поширені по всій Україні. Це, поза сумнівом, свідчення давнього й глибокого шанування нашими предками Діви-Деві — богині-воїтельки, богині-захисниці, Матері міст руських.